«Пульсар»: боротьба за виживання

Сумно якось стало дивитися на нинішній «Пульсар». Ніби й гравці ті ж самі, і глядачі підтримують, як завжди, несамовито, а гра у команди десь зникла. Була-була та гра, радувала око, і раптом хоп, і десь її не стало. Чи то влітку наша команда недотренувалася, чи то новачки внесли в її роками сформований моноліт якусь деструктивність, чи ще щось (про від’їзд Ліщука краще не згадувати), але тієї знаної команди «Пульсар», яка протягом трьох років наводила страх на усю суперлігу, вже немає. Є ж натомість колектив, що веде боротьбу за виживання, з чим миритися дуже болісно. Звітні ігри з далеко не найблагополучнішим клубом суперліги «Миколаїв», незважаючи на загалом задовільний результат (виграш у суботу, поразка у неділю), залишили більше гіркоти, ніж радості. У суботу загалом точилася рівна боротьба, обидві команди часто помилялися. «Пульсар» зміг розвинути більш як десятиочкову перевагу в рахунку, але втримати її нашій команді не вдалося. Завершення матчу проходило на так званих гойдалках, тобто клуби по черзі виходили вперед. Та на нашу радість, на останніх секундах нерви у рівнян виявилися міцнішими, та й Фортуна була прихильною саме до «Пульсара», таким чином підопічні Сергія Шемосюка здобули першу в 2004 році перемогу. Після суботнього доволі цікавого поєдинку вболівальники на щось подібне розраховували і в повторній грі, але вона принесла лише розчарування. «Пульсар» нагадував радянське військо зразка 41-го, яке тріщало по швах під натиском дисциплінованого, добре психологічно налаштованого суперника. Гості з посмішкою на обличчі влучали кидок за кидком, доволі швидко досягши двадцятиочкової переваги, таким чином, вже у середині гри стало зрозуміло, що «кіна не буде». Фінальна сирена, як здалося, викликала радість не лише у миколаївців, які заслужено виграли, але й у рівнян, які дочекалися закінчення мук. І якщо раніше «пульсарівці» подібні невдачі переживали досить боляче, залишаючи зал з набундюченими обличчями, то цього разу на обличчях багатьох наших гравців сяяли посмішки. «Часи змінюються, і ми змінюємося разом з ними», як казали давні римляни. У чотирьох стартових іграх другого кола з цілком посильними суперниками, причому на своєму майданчику, «Пульсар» здобув лише один виграш. Що ж далі? Звичайно, говорити про безнадійне турнірне становище рівнян ще не час, але не варто забувати, що й втрачено вже немало. Навіть у разі стовідсоткового успіху в домашніх іграх з львів’янами, сумчанами та білоцерківцями (а перші два колективи приблизно одного рівня з «Миколаєвом»), а також при перемозі у Дніпропетровську чи Вознесенську (хоча говорити про виїзні успіхи дуже важко), нам «світить» максимум сім перемог. А що таке сім перемог? Після першого кола вони нам забезпечили лише передостаннє місце. Це я до того, що шансів у рівнян «втекти» з передостаннього місця (про вихід до плей-офф поки що і мова не йде), не так вже й багато, а при такому ставленні до гри, яке було продемонстроване у неділю, їх взагалі через два-три тури може не залишитися.