Повідомлення про те, що в парку ім. Шевченка поруч з фонтаном, у центрі якого розташована скульптура витязя, що бореться зі змієм, провалюється земля, надходило в Рівенський краєзнавчий музей ще десь у середині 90-х років минулого століття. Однак тоді керівництву міського об’єднання парків культури і відпочинку просто порадили прикрити місце провалу латкою асфальту, що й було тоді зроблено. Однак заввідділом охорони культурної спадщини музею Тетяні Биковій такий вихід цієї справи не давав спокою, і в грудні минулого року вона вирішила до тієї латки повернутися. Саме з цього моменту і почався шлях до розгадки існування рівенських підземних ходів.
Про те, що під Рівним існують підземні ходи, чутки ширилися давно. А торік чи то позаторік, розповідає п.Бикова, шукати їх вирішили поруч з бункером, що розташований на території музею. Запрошений для цього геофізик Олексій Андрєєв з допомогою біолокаційної апаратури (металевої рамки, яка фіксує зміни геомагнітного поля в місцях, де існують чи існували підземні пустоти) виявив щось незрозуміле: чи то досить дивної форми підземний хід, оскільки той мав згин під прямим кутом, чи то рештки якоїсь стіни. Оскільки ні п.Бикова, ні запрошений геофізик пояснити це не могли, Олексій Андрєєв вирішив звернутися за порадою до архітектора Валентина Дем’янова. І уже далі вивчення підземних ходів дослідники проводили утрьох. Пізніше на подібні рештки давньої стіни випадково наткнулися комунальники, які ремонтували теплотрасу біля гінекологічного корпусу на вулиці Драгоманова. Тобто у місті вже тоді було виявлено кілька місць, які могли зацікавити істориків. А в грудні торік дослідники вирушили до таємничої латки у парку. З допомогою геофізичної апаратури вони виявили існування під землею якогось величезного квадрата і припустили, що то могли бути межі замку Несвіцьких. Однак подальша робота у цьому напрямі повністю спростувала цю версію. Оскільки пустоти під парком спостерігалися й в інших місцях, дослідники, які працювали на голому ентузіазмі й нікому не признавалися про свою роботу, щоб їх не вважали божевільними, вирушили далі. Вони вийшли на вулиці міста. Міська влада, до якої вони звернулися за дозволом на свою діяльність, їх підтримала. І протягом п’яти місяців вони досліджували вулиці Рівного. В результаті дійшли висновку, що під містом було розташовано п’ять кілець стін. Мало того, вони виходили за межі сучасного Рівного. Рамка та й інша високочастотна аппаратура «показувала» планомірне розташування стін, башт, підземних ходів. А одна із цих стін навіть була нещодавно випадково розкопана будівельниками, які зводили будинок на вулиці Соборній біля речового ринку. Ця стіна, говорить п.Бикова, тягнеться дугою під обласною бібліотекою, через майдан Короленка і аж до пам’ятника Олеко Дундичу, що у парку Шевченка. Усе це свідчило про те, що на місці Рівного раніше існував потужний мегаполіс, який з’єднувався підземними ходами з іншими навколишніми містами. Причому, скоріше за все, він був ще язичницьким, адже на таку думку наштовхує, приміром, відсутність монастирів у Рівному, в той час як у навколишніх містечках вони є. Нині про своє відкриття дослідники пишуть книгу. Втім, вважає п.Бикова, ще потрібно провести серйозні наукові дослідження з залученням істориків, археологів, здійснити розкопки, щоб з’ясувати, що ж насправді було раніше на місці Рівного. Окрім цього, потрібно з допомогою високочастотної апаратури — георадара — вивчити і нанести на карту схеми розташування будівель давнього міста. В деяких місцях варто рештки міста відкрити для огляду, так само варто розчистити і хоча б один підземний хід, щоб у ньому можна було проводити екскурсії. А що стосується ходіння вулицями міста, під якими подекуди пролягають підземні ходи, то, стверджує п.Бикова, небезпеки у цьому немає. Адже вони пролягають на великій глибині. Інша справа — ділянка біля фонтана в парку ім.Шевченка. Якщо сотня-друга людей тут одночасно стрибатиме на дискотеці, асфальт під ними може провалитися. Адже в цьому місці розташована цегляна арка підземного ходу, яка може рухнути.
