Проспект
Для мешканців нашого міста слово «проспект» вже майже сорок років означає назву тільки одної вулиці — Проспекту Миру. Ця незвична для міста широка магістраль пролягла від вокзалу до вулиці Міцкевича у ті самі шістдесяті роки, спогадами про які ми розважаємося на сторінках газети вже понад півроку.
Початок Проспекту (він заслуговує, щоб писати його з великої літери) був закладений ще до того, як через Устю збудували новий міст на додаток до двох старих мостів на вулицях Ленінській та Карла Маркса. Перший з цих мостів був замінений шляхопроводом, а другий існує дотепер. На вулиці Плеханова (тепер Директорії) на той час вже стояли чотири «сталінки», дві з яких виходили одним боком на майбутній Проспект. Генеральну лінію нової вулиці розпочали дві типові «хрущовки» на два під’їзди на західному березі Усті. Новосели у ці будинки, а це були працівники залізниці, заїхали у 1962 році. Того ж року стала до ладу кутова п’ятиповерхівка, що виходить нині одним боком на готель «Мир».
Але до Проспекту тоді було ще далеко. Ще проходила з півдня на північ вулиця Литовська, яка разом із вулицями Шевченка та Червоноармійською (тепер Петлюри) виводила пішохода до північної околиці Рівного, а точніше, до села Тютьковичі. Різниця між цими вулицями була лише в тому, що Червоноармійська складалася в основному з шикарних будинків багатіїв часів Пілсудського (30-ті роки ХХ століття), а дві інші були зайняті дерев’яними хатами місцевої бідноти, які, як тоді казали, архітектурної цінності не представляли. Тому і зносили їх безжально заради нових шкіл, дитсадків і п’ятиповерхівок.
Другим, і головним етапом формування Проспекту стало зведення один навпроти одного будинків-близнюків із гастрономом з північної сторони та універмагом (військовим) з південної. Ці споруди перерізали вулицю Литовську, розбивши її на дві нерівні частини. Наявність магазинів одразу «оживила» Проспект, зробивши його привабливим не тільки для мешканців новобудов. Остаточно силует Проспекту сформували три однакові за проектом будинки, два з яких постали на захід від вулиці Шевченка, а один — на схід від Червоноармійської. У цих будинках перші поверхи зайняли найбільший в місті пивний бар, бібліотека з магазином побутової техніки та магазин «Союздрук», де на великій площі торгували газетами та журналами. Згодом ще дві п’ятиповерхівки оформили перетин Проспекту з вулицею Набережною.
Таким чином, вже до 1969 року Проспект мав усе, що було потрібно для життя: від пивного бару до бібліотеки. Побудовані в ті ж роки спортивна школа та Будинок побуту були згодом доповнені дев’ятиповерхівкою з Будинком урочистих подій, або просто ЗАГСом, та харчоблоком із рестораном, кафе, їдальнею, баром і магазином «Кулінарія». Вся ця краса впиралася з боку вулиці Міцкевича у приватне подвір’я, яке чомусь не зносили, через що архітектурно Проспект не був довершеним.
Ось тут настає черга розповісти ще одну міську легенду, про яку навряд чи здогадуються місцеві науковці-історики та краєзнавці. За логікою Проспект мав пролягти аж до Млинівської, природно з’єднавшись із вулицею Остафова, щоб просто від вокзалу можна було проїхати до єдиної на той час об’їзної вулиці Рівного. Однак саме в той час почалося зведення готелю «Мир», який назавжди перетворив Проспект із наскрізної магістралі на тупик.
Рівняни розповідали тоді, що готель був навмисне поставлений впоперек Проспекту, аби зберегти тиху вулицю Остафова, де у ті часи мешкали дуже впливові в Рівному люди. Цим людям дуже не хотілося, щоб їхній тихий куточок перетворився на галасливу вулицю з транзитним транспортом і пов’язаними з цим незручностями. Перевірити правдивість цієї легенди через сорок років не видається можливим, але досить подивитися на Проспект, щоб підозра так і залишилась.
Наслідком побудови готелю стала неможливість використати Проспект Миру, який став «тупиком Миру», як транспортний коридор. Автобусні, а згодом і тролейбусні маршрути оминали Проспект. З одного боку, це було не зовсім зручно, а з іншого — дозволило Проспекту стати таким собі міським Бродвеєм, де були всі розваги, окрім кіно і театру. По вулиці від пивного бару (нині ресторани «Париж» і «Фараон»), розташованого майже напроти кафе «Молодіжне» із супутними барами, у наступні двадцять років можна було спокійно пересуватися у стані сп’яніння, а шлюбним церемоніям не заважали зайві перехожі.
Мені довелося бачити в архівах проект, за яким Проспект мав би продовжитись автомобільним мостом у районі вокзалу, аби вивести транспорт одразу до західного виїзду з Рівного. Але і цей проект разом із низкою інших так і не був втілений у життя. І Проспект дожив до наших днів у такому вигляді, в якому постав наприкінці шістдесятих перед молодим поколінням рівнян, яке мало за десять років жити при комунізмі.
