Цей рік, за східним календарем, є роком металевого щура. А ви читали роман письменника-фантаста Гаррі Гаррісона «Сталевий щур»? Почитайте! Виданий у 1985 році, він має дуже багато цікавих аналогій з сучасним українським суспільством. Саме він мене підштовхнув до написання цієї статті. Адже все в нашому житті пов’язане, і все має свої підказки та аналогії.
«Дрібні крадіжки в магазинах, квартирні пограбування та інша дрібнота — це 99 відсотків всіх злочинів. Доля цих злочинців вирішена: поліція їх вирахує і заарештує. Але є ще один відсоток. Саме в цей один відсоток входжу я і купка подібних до мене, які розкидані по всій Галактиці. Теоретично нас не існує, а якщо й існуємо, ми не можемо порушувати Закон. Однак саме цим ми й займаємось. Ми щурі у збудованому суспільстві. Чим м’якше суспільство, тим більше у ньому щілин, а відповідно й щурів. Але щілин стає дедалі менше і виживати стає важче. Тому на зміну звичайним сірим пацюкам приходимо ми — сталеві щури». Саме цим уривком з роману «Сталевий щур» хочу розпочати статтю про політичні перспективи різних… гравців у 2020 році. У році, який принесе нам місцеві вибори. Поки що ніхто не розуміє схему і правила майбутніх виборів, але вже сьогодні всі готуються і планують. І від найближчих подій залежатиме майбутній результат.
ВО «Батьківщина»
Позаочі партію Юлії Тимошенко на Рівненщині називають «родіна». Це тому, що підприємство голови обласної «Батьківщини» Миколи Кучерука називається «Родина». Російською воно читається як «родіна», тобто — батьківщина.
За моєї пам’яті Миколі Герасимовичу пророчили відставку з керівництва партією разів з п’ять. І щоразу Кучеруку вдавалося втриматись. Після невдалого для біло-червоних результату на виборах знову заговорили про зміну керівника обласної організації. Обізнані в місцевій політиці жваво сперечались, кого поставлять: Сергія Євтушка чи Ксенію Павловську? Але знову залишився Микола Кучерук. Як це йому вдається?
Що мене зацікавило в результатах останньої у 2019 році сесії Рівненської облради, так це те, що фракція опозиційної партії «Батьківщина» без особливих зауважень проголосувала за «бюджет-2020». Таке буває не часто і, як правило, — це результат задоволення певних вимог депутатів фракції. Але проглянувши проголосовані цифри, не знайшов там їхніх «хотілок». Значить, причина в іншому. Можливо, в документі, котрий, як стверджують обізнані джерела, є в розпорядженні голови Рівненської облради Олександра Данильчука. Мова йде про заяву щодо створення в облраді депутатської групи, яка фактично є основою більшості нинішнього голови. На документі є 5-6 підписів депутатів з фракції «Батьківщина».
Якби Данильчук оголосив про створення депутатської групи на минулій сесії й зачитав список депутатів, які до неї увійшли, то, найімовірніше, наприкінці січня, після обласної партійної конференції, у місцевої «Батьківщини» з’явився б новий (або нова) голова. Найімовірніше, це саме сталося б і з керівництвом міської «Батьківщини».
У гуманітарної заступниці міського голови Рівного Галини Кульчинської є три кити, на яких тримається її влада в рівненській «Батьківщині»: Микола Кучерук, Володимир Хомко та представники міської «освіти», з яких сформовано керівні органи міської партійної організації. З дуже високою ймовірністю наприкінці січня Кульчинську, як і Кучерука, перезатвердять головою міської «Батьківщини». І далі почнеться найцікавіше.
Всередині організації, як на рівні області, так і на рівні міста, сформувалась група політиків «молодого покоління». Люди, які мають фінансовий ресурс, певний вплив і досвід. Але не мають партійних перспектив. Думаю, нікого не здивую, якщо, окрім Євтушка і Павловської, ще згадаю Аллу Черній та Олександра Курсика. Вони давно переросли свої партійні ролі, однак їх і далі тримають на других ролях.
Якось, після минулих парламентських виборів, мені переповідали розмову з Кучеруком про Курсика. На фразу про те, що Курсику можна було б передати міську організацію, з огляду на хороший результат на виборах, Микола Герасимович сказав щось типу: «Не буде там ніякого Курсика, молодий ще».
Не виключаю, що після партійних конференцій, де переоберуть Кучерука і Кульчинську, Олександр Курсик, а з ним і частина «молодих партійців» вийдуть з «Батьківщини». В нинішній ситуації існує величезний попит на кадри. У тому числі й політичні. Курсик, Євтушок, Павловська чи Черній легко знайдуть чи сформують нові політичні проєкти з достатнім фінансовим ресурсом для участі в місцевих виборах 2020 року. Це значно знизить результат «Батьківщини» на виборах. А в разі формування якогось місцевого політичного проєкту вдарить і по «Голосу» та «Слугах народу». Звісно, якщо згадані мною політики не опиняться в лавах цих партій, які на сьогодні відчувають нестачу людей, здатних стати публічними обличчями на майбутніх виборах.
Місцеві політичні проекти
На Рівненщині, як і, мабуть, у будь-якій іншій області є місце для регіонального політичного проєкту. На виборах 2010 року таким проєктом була партія «Всеукраїнський патріотичний союз», яка мала фракції у Рівненській міській і обласній радах. Тоді у Рівному «ВПС» асоціювали з Володимиром Хомком. А до обласної ради ця партія «заїхала» на рейтингах Ігоря Пасічника, Петра Дубаса та Романа Василишина. У 2015 році до обласної ради пройшла партія «Конкретні справи». Тоді Богдану Файфурі вдалося зібрати «рейтингових людей», які дали необхідну кількість голосів для проходження в раду. Але на сьогодні Файфура лише номінально залишається головою фракції. За моєю інформацією, у цьому році на вибори «Конкретні справи» поведе Михайло Кириллов. Однак хто залишиться в його команді, які наявні ресурси та які їхні електоральні перспективи — зараз сказати важко. Тим більше з огляду на те, що нинішнє керівництво області готує свій «місцевий політичний проєкт».
Пам’ятаєте, я писав вище про створення в облраді депутатської групи. Схоже, саме ця група може стати основою нового регіонального політичного проєкту. Там багато людей з рейтингом і ресурсом. Не бракує й політиків, які могли б стати обличчями на виборах. Наприклад, вже згадувана Алла Черній чи, скажімо, Владислав Сухляк. Не виключаю, що його похід на минулі парламентські вибори — це була підготовка до виборів місцевих.
Запитаєте: чому не сам Олександр Данильчук чи Віталій Коваль? Данильчук досвідчений, впливовий, але не годиться на роль «лідера списку». Насамперед через асоціації з поняттям «стара еліта». Цим точно скористаються у «Слузі народу» чи «Голосі». А Віталій Коваль може стати на чолі проєкту лише у разі звільнення з посади голови обласної державної адміністрації. Як керівника області його буде легко критикувати опонентам і звинувачувати в корупції (це точно сподобається електорату), а в разі звільнення — це позбавить адміністративного впливу і доступу до ресурсів.
Що ж до міста, то тут у 2015 році роль «місцевого проєкту» відіграла партія «Громадський контроль». Але її лідер Дмитро Якимець не пройшов до міської ради, втратив контроль над фракцією. Зрештою — проєкт розвалився, а частина депутатів фракції «Громадського контролю» приєдналась до фракції ВО «Свобода». Відтак шматок електорату приблизно до 10%, який чекає саме на місцевий політичний проєкт, — вільний. Хто його підбере? У мене наразі є два прізвища: Курсик — в разі, якщо вийде з «Батьківщини», або Роман Курис (власник ЖК «На Щасливому») в разі, якщо вирішить піти в політику. Але про деталі міської політики напишу дещо згодом, поки ж — повернусь до області.
«Європейська солідарність»
Цікава ситуація у партії Петра Порошенка. Ті, хто привів його до поразки на президентських виборах, тепер є його головною опорою. Я писав ще рік тому, що головними «вбивцями рейтингу» Петра Олексійовича є його кадри на місцях. Але тепер — це головна його ударна сила. Фракція «ЄС» змогла втриматись, не розвалитись і готується до майбутніх виборів. На свої 10-15% вони впевнено можуть розраховувати. Щоправда, й тепер їхній потенційний результат базується не на власних діях, а на катастрофічних помилках Зеленського та його «слуг».
Головне питання, яке постає у «порошенківців» напередодні виборів: хто очолить їхній виборчий список? Віталій Чугунніков, Віталій Ундір, Олексій Муляренко, Юрій Благодир, Олександр Корнійчук — це далеко не повний перелік потенційних «лідерів». У такій ситуації — головне не пересваритись і не знищити одне одного ще до фінішу виборів. Як це дуже часто буває в українській політиці.
Радикальна партія Ляшка
Почну з кінця: до Рівненської облради «радикали», найімовірніше, пройдуть, а от до міської ради, скоріше за все, ні. Існує закономірність, яку ви легко можете перевірити за допомогою сайту ЦВК: чим менший населений пункт, тим вищий результат РПЛ. У партії Олега Ляшка оформилось його «електоральне ядро». На минулих виборах частина його прибічників проголосували за «Слугу народу», але з огляду на падаючий рейтинг «СН» виборець радикалів повернеться.
Як і у випадку з «Європейською солідарністю», запитання: хто поведе їх на вибори? Наразі у рівненської Радикальної партії Ляшка є три помітні фігури: Роман Стасюк, Сергій Свисталюк та Оксана Лозова. Ну й ще запитання: з кого ця партія формуватиме список?
ВО «Свобода»
Як на мене, тут ситуація дзеркально протилежна, ніж у радикалів. Думаю, у ВО «Свобода» є всі шанси пройти до міської ради, але навряд чи їм вдасться отримати фракцію в Рівненській облраді. Хоча це лише моя суб’єктивна думка.
Зараз триває серйозний конфлікт між новою обласною владою і керівниками місцевої «Свободи». Голова адміністрації, як стверджують джерела, поставив ультиматум щодо звільнення депутату від «Свободи», начальнику обласного управління охорони здоров’я Юрію Осіпчуку. І той опинився на… лікарняному. Увімкнули «прес» на іншого «свободівця», керівника швидкої допомоги Андрія Бортніка. Кажуть, ніби може позбутися крісла заступника голови облради «свободівець» Олексій Бучинський. На користь когось із числа «депутатської групи».
Якщо це станеться, то партійні соратники цього не подарують. Відтак ВО «Свобода» може стати найбільш опозиційною з усіх опозиційних партій до нинішнього керівництва області. Може, це й дасть можливість відкусити шмат опозиційного електорату, достатнього для формування фракції в облраді. Але на цих виборах опозиційними будуть всі, окрім «Слуги народу». І це проблема як для «слуг», так і для самих опозиціонерів.
«Слуга народу»
Такої фракції в обласній раді немає. Але точно буде у наступній.
На сьогодні не зрозуміло: хто і як формуватиме та вестиме місцевих «слуг» на вибори у 2020 році? Партію сформували нашвидкуруч перед парламентськими виборами. Як співається в одній москальській пісні: «я єго слєпіла із того, што било». Відтак не припиняється боротьба на Рівненщині за титул головного «слуги».
Нардеп Дмитро Соломчук найбільше потрапив «під роздачу» в цій боротьбі і, схоже, надовго випав з процесу. Роман Іванісов через кримінально-сексуальний скандал має такий рівень «токсичності», що його іменем (чи спільним фото) можна знищувати будь-якого потенційного кандидата. Олександр Ковальчук відразу після виборів був дуже активний в інформаційному просторі, але наразі зник з радарів. Вочевидь, це теж результат внутріпартійних розборок.
Наразі найбільш імовірним (саме в цей період) є народний депутат Олександр Аліксійчук. Але сам він партію на вибори не поведе. А в його оточенні є лише одна людина, потенційно придатна для цього, — Володимир Муляр. У нинішній облраді він депутат від ВО «Свобода», але лише номінально. Він, по суті, є правою рукою Аліксійчука. І обоє мають бізнесові зв’язки з власником компанії «Інтер-бетон» Юрієм Чабораєм.
Але так картинка виглядає зараз. Що буде за місяць-два у цій партії — спрогнозувати не може ніхто.
УКРОП
Вже уявляю ваше здивування. Так, є така фракція, яка представляє партію, котра пройшла 5-відсотковий бар’єр на виборах у 2015 році. Тоді українці жартували ще не так круто, як на минулих виборах. Але з імовірністю 99,9% вважаю, що стосовно цієї політичної сили можна вживати слово «була».
Звісно, це далеко не весь перелік партій, груп, людей, які будуть гратись і боротись цього року за свій шмат влади. Звісно, будуть сюрпризи і створять нові несподіванки в цьому хаосі, який спровокували результати минулого року. В цьому хаосі — нові правила, точніше — крах старих і відсутність нових.
Цей рік покаже, хто витримає жорстку боротьбу за владу і виживання. Знайде свою шпаринку і стане тим «сталевим щуром», який отримає право законно порушувати закон. Хоча, якщо вірити Гаррі Гаррісону, справжні «сталеві щури» залишаються непоміченими. І, можливо, лише у рік щура вони вилізуть зі своїх щілин.
Олексій КРИВОШЕЄВ.
