Війна змінила всі сфери життя українців. Вплинуло це й на український гумор, який під час війни отримав нове дихання. Про це розповів комік з селища Квасилів, що біля Рівного, Вадим Дзюнько. Він з колегами заснував проект «Культурна оборона», де за допомогою жартів збирає гроші на армію.
- Поділіться секретом, як хлопцеві або дівчині з вулиці стати успішним коміком. Це має бути талант з народження чи постійне вдосконалення навичок?
- Будь-яка людина може стати гумористом, але частинка таланту точно потрібна. Є такі люди, які апріорі просто не розуміють жартів. Просто не для того створені. Але якщо у тебе є почуття гумору, то до цього треба додати трішки праці. Тоді все вийде. Поділюсь, що інколи зустрічаю людей, яких мені шкода. Наприклад, буває, пожартую, а ця людина ображається, бо не зрозуміла, що я мав на увазі. А я собі думаю: «Боже, як же цій людині буде важко в житті!».
Щоб стати стендап-коміком, потрібно бути дуже спостережливим. Не можна жартувати на теми, які ти не розумієш. Це дуже відчувається глядачеві в залі. Відчувається, що людина жартує про те, що не розуміє і не пережила. Якщо в людини маленький життєвий досвід, я б радив жартувати про маленький життєвий досвід, а не вигадувати якісь теми. Потрібно бути щирим з глядачем.
Отже, маленький рецепт коміка.
Потрібно мати невелике почуття гумору. Трошки працювати, вдосконалюватися, дивитися як жартують інші, щось переймати. І третє — бути спостережливою людиною, жартувати на злобу дня.
- Зараз існує багато клубів, які створюють відкриті мікрофони, де можна випробувати свої жарти. Чи потрібно молодому коміку там виступати?
- Якщо людина ще ні разу не жартувала на велику аудиторію, то це хороша практика. Спеціально для цього й існують ці відкриті мікрофони, де люди перевіряють жарти, і ми собі оцінюємо наскільки це талановито, смішно, чи людина не боїться мати справу з мікрофоном.
Думаю, кожному потрібно пройти через відкритий мікрофон. Навіть по першому виступу буде зрозуміло, чи буде в людини виходити. Під час відкритого мікрофону організатори узгоджують список тих, хто буде виступати. Якщо людина більш-менш нормально виступає, то через кілька відкритих мікрофонів вона може отримати запрошення виступити на вечірці, де люди платять за квиток гроші.
- Ваша родина розуміє, чим ви заробляєте на життя. Адже виступати на сцені це доволі незвична діяльність?
- Я просто впевнений, що батько до кінця не розуміє, чим я займаюся, але це так склалися наші відносини. А стосовно мами, то спочатку їй не подобалося, що я лаюся на сцені. Але вона з часом змирилася. Поділюся, що моя мама глибоко релігійна людина. Вона не вживає такі слова у житті. Тому їй не подобається, що я матюкаюся на сцені. Оскільки мої виступи записуються на відео, то мамі незручно, що й інші люди бачать як я матюкаюся. Однак мої родичі та знайомі слідкують за моїм життям в Instagram, то в них уже сформувалася думка чим я займаюсь. Зараз уже не виникає ніяких питань.
- Всі ми розуміємо, що людям потрібно їсти, на щось існувати. Скільки заробляє комік своїми виступами на сцені?
- Тут діють закони як і в будь-які публічній сфері. Якщо ти гарно співаєш, але тебе ніхто не знає, то ясно, що тебе ніхто не буде запрошувати і ти будеш менше заробляти. Так само з гумором. Потрібно бути на слуху, потрібно розвивати «TikTok», щоб тебе бачили. Потрібно мати свій канал у «YouTube», регулярно публікувати там відео. Наприклад, грудень є найбільш таким прибутковим місяцем. На цей місяць припадає багато корпоративів. Й ті люди, які на слуху, отримують замовлення. Мене й моїх колег багато запрошують виступити на закритих вечірках. В свою чергу, мої колеги, які не мають популярності, не заробили ні копійки. Наприклад, в мене є замовлення, я буду вести весілля, бо наречені захотіли стендап-коміка. Вони побачили мої відео виступів у «TikTok». Скажу відверто, я колись дуже скептично ставився до «TikTok». Але виявилось, що він є частиною моєї роботи.
- До війни в Україні була негативна тенденція. Багато коміків виступали російською. Бо вважалося, що російська – це смішно, а українська, то відстій. Навіть сама назва КВН («Клуб весьолих і находчевих»), то калька з російської. На твою думку, чому так відбувалося?
- Я маю відчуття, що в нас був такий комплекс меншовартості й нам здавалося, що російською все було ліпшим — КВН, фільми й музика. Суспільство споживало усе російське, тримаючи в тіні своїх талановитих людей: коміків, музикантів та інших людей.
- Самі оцініть, скільки з початку війни з'явилося нової класної музики, про яку ми навіть не чули. А потім заходиш на сторінку до таких музикантів і виявляється, що вони уже мають з десяток хороших пісень. Були класні коміки, на жаль, дехто виступав російською — це теж цей комплекс меншовартості. Але всі мої колеги, з якими я спілкуюся, були українськомовними до повномасштабного вторгнення. Якась частина гумористів виступала російською, бо думала, що за цим майбутнє. Тепер ми можемо переконатися, що майбутнє може бути лише за україномовним гумором, піснями та творчістю.
- Можна знайти відео, де коміки обговорюють певні теоретичні прийоми, які вони використовують у побудові жартів. Ви під час своїх виступів використовуєте теорію з гумору чи ви вмієте просто смішно розказувати жарти?
- Теорія дійсно існує, є певні правила. Скажімо, як правильно написати жарт. Я знаю деяких гумористів, які відверто не дуже смішні. Однак вони гарно володіють теорією побудови жарту. Але, як бачимо, теорія їм не дуже допомагає. Отож, робимо висновок, що теорія – це ще не гумор. Звісно, що я використовую деякі поради з теорії, до дечого прислухаюся. Але є багато гарних коміків, які не знають теорії. Вони діють на відчуттях.
- Звідки ці знання можна почерпнути, взагалі існує умовний підручник для коміків?
- Підручники є. Наприклад, Джуді Картер «Біблія комедії». Ми займалися «Лігою сміху», і були у нас там редактори. Ми разом з ними вчилися писати жарти. Але багато сучасних стендап-коміків абсолютно не знають ніякої теорії. Вони не читали жодної книжки про комедію. Вони далекі від тих термінів, але все одно їм вдається вдало жартувати. Тому можна зробити висновок, що знати теорію не обов'язково. Всі ці теорії можна опанувати самостійно, опираючись на власний досвід. Є одна книжка, яку я рекомендую — Скотт Седіт «The eight characters of comedy». Коли ти читаєш цю книжку, то розумієш гумористичні серіали, які ти дивився, і розумієш чому ті персонажі так себе поводили.
- Ми усі звикли за гумором, який транслювали по телебаченню. Але зараз говорять, що стендап – це майбутнє українського гумору…
- Так, це майбутнє, тому що стендап це дуже щирий жанр. Стендап-комік — це та людина, яка розкаже про всі проблеми, які у нас в житті, але на своєму прикладі. Є речі, які турбують людину. Однак коли вона побачить, як якийсь комік розповідав про ці проблеми прямо на сцені, то людям стає легше на душі. Так, інколи це відбувається з матюками. Але ж люди в житті теж матюкаються. На телебаченні є цензура, тому людям смішно, проте вони відчувають, що не отримали до кінця ту емоцію, яку хотіли. А в стендапі людина сповна отримує всі емоції, увесь спектр життя, частиною якого є матюки. З цензурою на телебаченні цього, на жаль, не вдасться досягти.
- А в Рівному вас впізнають люди?
- Так, в Рівному я був на Різдво в одному закладі. За вечір мене впізнало троє людей. Я думав це прикольно, бо у Львові трошки не так. У Львові просто більше людей, і можна серед того натовпу загубитися. Буває так, коли люди впізнають, їм трошки підсвідомо здається, що ми вже знайомі. Деколи люди поводять себе, наче ми друзі. Запрошують мене разом випити пива. Буває легенько дивно, але я потім я згадую, що виступаю в публічному просторі. Нехай смикають, запрошують, аби не били.
- Вкінці січня в Рівному відбудеться благодійний концерт за вашою участю. Ви будете виступати з новим матеріалом, розкажіть, будь ласка?
- Я працюю над новим матеріалом. Можливо якась частинка буде старого, що люди точно чули і сміялися, але в основному буду старитися в Рівному виступати з новим матеріалом. І дуже хочу приїхати, бо люблю виступати на рідній маленькій батьківщині.
Софія Грицак, студентка 2 курсу Львівського національного університету імені Івана Франка
