9 липня у Рівному помер український прозаїк Сергій Гуля. 12 серпня йому мало виповнитися 80…
Про смерть прозаїка сповістив у Фейсбуці письменник та поет Юрій Береза. Замість прощального слова він писав про свого колегу:
- Сергій Гуля народився він у селі Мухарів на Хмельниччині. Закінчив Харківський політехнічний інститут. Лауреат літературної премії імені Світочів. У письменницьких лавах – із 2002 року. Тривалий час мешкав у Росії, де й писа написав ав російською. Його перша збірка «Яблуневый цвет» вийшла друком у Красноярську. Остання книга – роман «Серце чує» – побачила світ у Рівному 2012 року. Всього написав вісім книг оповідань, новел, повістей і згаданий роман.
З-поміж написаних рівненським прозаїком Сергієм Гулею книг найвдалішою мені вважалася його збірка оповідань «У село до матері».
Хоча за обсягом вона чи не найлаконічніша, за змістом – найнасиченіша. Кожне з вміщених у ній оповідань чимось нагадує мені соковитий плід, розкушуючи який, відчуваєш не лише смак, а й тепло рук, які його виростили. Чи не тому з такою цікавістю взявся за читання нової книги Сергія Гулі «Комусь живому», яка щойно побачила світ. Її зміст складають повість «Раннє цвітіння», з десяток оповідань та пригорща висловлювань-роздумів. Адресоване все це дітям молодшого шкільного віку.
Скажу відразу, автор, якого знаю давно, мене як читача ні новою повістю, ні свіжими оповіданнями не розчарував укотре. Він залишаться майстром компонування гарних сюжетів і вирізьблення художніх деталей.
Одне й друге міцно сплетене в єдине ціле на ім'я Справжня Проза.
Оповідаючи в «Ранньому цвітінні» про повоєнну долю однолітків та їхніх батьків, письменник пропускає всі радощі та болі пережитого крізь власне серце. Тому оповідь ця виходить хвилюючою. Власне, образ головного героя - то образ власного дитинства автора, дитинства, понівеченого напівсирітством, матеріальними скрутами та зціленого щирою дитячою дружбою й добротою старших селян з далекого українського куточка.
Деякі епізоди повісті, як-от, порятунок одним хлопчиком іншого від вибуху знайденої фанати, відвідини пораненого мамою, друзями, вчителькою, викликають глибокі емоційні почуття. Значить, письменник — на правильній стежці, що оминає яри надуманості та штучності, примушує читача все далі й далі заглиблюватися в долі маленьких героїв, співпереживати з ними. Попри те, що ця тема в українській літературі не є новою, автору вдалося, як на мене, по-своєму розкрити її, насамперед завдяки вже згаданому вмінню через діалоги та монологи малювати обраний час та персонажів, у якому вони живуть. Це ж стосується оповідань.
Висловлюємо найщиріші співчуття з приводу тяжкої втрати доньці покійного письменника - відомій тележурналістці Марині Петровій та її родині. Важко знайти слова втіхи, коли зупиняється серце людини, яка була найголовнішою в житті, проте світлі спогади про того, хто залишив по собі добрі справи, завжди будуть сильніші, ніж смерть! Вічна і світла пам’ять!
