Рівненський відблиск білоруського "золота"

1208 0

Ми у соцмережах:

Рівненський відблиск білоруського

Одразу дві золоті медалі у фрістайлі на зимових Олімпійських іграх у Сочі здобули уродженці Рівненщини. Спочатку цього результату досягла 34-річна Алла Цупер, а за кілька днів її подвиг повторив 29-річний Антон Кушнір.

Щоправда, виступали обидва спортсмени не за Україну, в якій народилися, а за Білорусь, куди переїхали більше десяти років тому. Виступ у Сочі для обох наших земляків був подібним. І Алла, і Антон невпевнено розпочали кваліфікацію, але з кожним стрибком їхні піруети та приземлення ставали все чіткішими. При цьому обоє літаючих лижників показали чудовий приклад спортивного характеру та волі до перемоги. У 2010-му у Ванкувері Кушнір був претендентом №1 на "золото", але його спіткала невдача: під час одного зі стрибків відстібнулася лижа. Втім, Антона це не вибило із колії, і через чотири роки у Сочі він досяг свого. Для Алли Цупер це була вже п'ята Олімпіада у кар'єрі. У 1998-му у Нагано, ще у складі збірної України, вона стала п'ятою. У Солт-Лейк-Сіті, Туріні та Ванкувері Алла теж була близькою до нагород — дев'яте, десяте та восьме місця. У 2010-му спортсменка вирішила залишити великий спорт. У 2012-му народила доньку. Але врешті-решт спортивний азарт все ж взяв гору, і накопичений за два десятиліття досвід таки дався взнаки. Під час Олімпіади в Антона Кушніра та Алли Цупер була сильна підтримка у Рівному. Зокрема, за Аллу разом з іншою ріднею вболівала також півторарічна донька Ліза, яка на період змагань приїхала до бабусі. Анна Цупер, мати Алли Цупер: — Я вірила в неї, що вона досягне своєї мети, попри те, що було багато травм — і коліна, і плеча, переломи були. Коли вона сказала, що поїде на Олімпіаду і привезе сюди свою доньку Лізу, я не сумнівалась, що якусь медаль повинна здобути. Ми коли дізналися результат, то і плакали, і сміялися. Що стосується її переїзду до Білорусі, так Алла ж доросла, я їй не можу наказати. Свого часу вона вирішила і поїхала. Їй подобається там, у Білорусі добре ставляться до спортсменів, тому вона не збирається повертатись. До того ж під час нашої телефонної розмови вже після здобуття "золота" сказала, що збирається ще тренуватись.

Алла Цупер
Наталія Якубова, сестра Алли Цупер: — Вболівали дуже сильно, аж тиск піднявся. Потім усю ніч спати не могли, стільки емоцій було — спочатку сльози радості, потім посмішки. Галина Досова, тренер: — З семи років Алла Цупер займалася у мене спортивною гімнастикою. Вже тоді було видно, що це акробатично обдарована дитина. В дев'ятому класі я передала її у фрістайл. І не через те, що Алла не могла далі рухатися у гімнастиці, а тому, що я бачила її великий потенціал саме у лижній акробатиці. Оскільки я тоді займалася ще спортивною гімнастикою, Алла поїхала до Миколаєва, до тренера Віталія Шведова, який вже активно розвивав фрістайл. Після п'ятого місця на Олімпіаді 1998 року у Нагано керівництво збірної не пішло їй назустріч, тоді ж і надійшло запрошення переїхати до Білорусі. Там її зустріли з відкритою душею, створили усі умови для тренувань, і це при тому, що протягом року Алла Цупер не могла виступати на офіційних стартах. Вважаю, це був правильний крок. Якби вона залишилась тут, то вже б давно покинула великий спорт. До того ж ні її, ні пізніше Антона Кушніра в Україні ніхто і не намагався утримати. Після Олімпіади у Ванкувері Алла вирішила завершити спортивну кар'єру. Але білоруська федерація дуже у неї вірила і після народження дитини переконала Аллу повернутися до виступів. Створювали їй максимально комфортні умови, дозволяли брати з собою на збори доньку. Зрештою таке ставлення і дало результат. Любов Кушнір, мама Антона Кушніра: — Після народження дітей для мене це найбільша подія у житті. Антон до цієї мети йшов з восьми років. Коли у вісімнадцять вирішив їхати до Білорусі, то у мене, звісно, душа боліла, адже він ще був мала дитина. Але не відмовляла, адже це було його життя, поклик душі. Спочатку було непросто. Був період, його навіть на півроку виключили зі збірної, то ми тоді передавали йому автобусом у Мінськ вареники, голубці. Казала: Антоне, вертайся. Але він мені: ні, мамо, не повернуся. Пам'ятаю, як чотири роки тому у Ванкувері ми були налаштовані, що він весь час перший, а тому дивилися Олімпіаду з легким серцем. Після падіння я плакала майже годину. В одну мить зламалося усе, до чого він стільки років прагнув. Чотири роки до Сочі були дуже непростими: дві операції на коліні, думали навіть про завершення кар'єри, але Антон усе це пережив. Коли цього разу дивилася його виступ, то вже знала, що під час змагань може бути що завгодно, адже у фрістайлі не останню роль відіграє везіння. Тому коли він переміг, була велика радість. Цікаво, що Рівненщина так і залишається областю, яка не здобула ще жодної олімпійської медалі. Втім, винити генетику чи екологію тут не варто, адже іншим країнам місцеві уродженці принесли вже не одну нагороду. Нагадаємо, що до Алли Цупер та Антона Кушніра дві бронзові медалі у складі волейбольної збірної Росії на Олімпійських іграх виборов рівнянин Олександр Косарєв.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також