Фестиваль «Нова хвиля» у Юрмалі — найпопулярніший музичний форум на просторах колишнього Союзу. І не лише Союзу — через декілька років після відновлення на нього вже приїжджають представники з США, Британії, Данії, Австрії, Італії, Ізраїлю тощо. Мільйони глядачів слідкували минулого вік-енду за перебігом триденного конкурсу, звісно, багато таких було й у Рівному. Але мало хто з них знав, що на цьому фестивалі виступала дівчина, яка свого часу вчилася у рівенській 15-й школі, а мистецтво співу оволодівала у тоді ще Палаці піонерів.
Представляла вона не Україну, а державу, куди у 90-х емігрувала її родина — Ізраїль. На сайтах фестивалю її життя пов’язують з Житомиром, де вона народилася, містом Бат-Ям, де мешкає зараз, хоча насправді Олена Перчук, котра виступала під сценічним псевдонімом Luna, все своє дитинство провела саме у Рівному. Прізвище Перчук добре відоме рівенським музикантам з досвідом, та й не лише рівенським — батька Олени, композитора й аранжувальника навряд чи забули Василь Зінкевич, Таїсія Повалій, Кузьма Скрябін, Володимир Бебешко та багато інших, з якими йому доводилось працювати. Ігор Перчук закінчив музично-педагогічний факультет педінституту й разом з дружиною Тетяною одразу пішов на роботу у Палац піонерів (тепер — Палац дітей та молоді). Тетяна зайнялася хором ансамблю пісні й танцю «Дружба», а Ігор створив вокально-інструментальний ансамбль «Меридіан», пишучи музику спеціально для дітей. Зрозуміло, що у такій музичній родині шансів на щось інше маленькій Оленці не залишили — вже у чотири роки вона виступала на відкритті нового приміщення Палацу, займаючись й у дитячому ансамблі «Цвіркуни», й у тій же «Дружбі» (як соліст і як танцюрист), й у другій музичній школі (клас фортепіано). А її батько після Палацу пішов працювати у міський будинок культури, де працював з естрадним оркестром. А потім кар’єра Ігоря Перчука стає доволі розширеною географічно — хоча його родина залишається у Рівному, він співпрацює з луцьким ансамблем «Світязь» (тепер від нього залишились лише Гершензон і Говорадло, утворивши комедійний дует), львівською рекординговою «Студією Лева», допомагає створювати фестиваль «Марія» у Трускавці, пише музику та аранжування для багатьох українських естрадних музикантів. А разом з тим працює з одним з кращих джазових колективів, московським оркестром Анатолія Крола (саме він записав музику для фільму «Мы из джаза»). У тому ж оркестрі співала й Лариса Доліна — саме вона буквально за руку привела тоді ще маленьку Оленку Перчук на «Різдвяні зустрічі» Алли Пугачової! На думку директора Палацу дітей та молоді, давнього друга родини Перчуків Ірини Первушевської, й Ігор, й Оленка завдяки своїм талантам могли повністю себе реалізувати на Батьківщині. Проте у 1992 році Ігор Перчук вирішує переїхати до Ізраїлю. Там Оленка, як і старший брат Ян, що закінчив університет по класу бас-гітари та композиторський факультет, продовжує свою музичну кар’єру, постійно приїжджаючи в Україну на різноманітні фестивалі. У свої 25 років вона відома в країні співачка, з легендарною джазовою співачкою Деборою Браун вона дала декілька концертів у Ізраїлі, США та Бразилії, здобула другу премію на фестивалі «Пісні Середземномор’я », працювала солісткою у Австралії та Америці. Свій стиль характеризує як поп-музику з елементами латино-джазу. За словами Ірини Первушевської, на «Новій хвилі» Олена повністю не виклалася: — У Олени дуже сильний голос, не знаю чому, але на фестивалі вона цього показати не змогла, — розповідає про свої враження пані Ірина. — Я вже дзвонила Ігорю й казала, щоб він особливо доньку не сварив — вона все одно молодець. Днями Ігор Перчук має приїхати до України — в одному з столичних джаз-клубів він хоче організувати творчий вечір до свого 50-річчя.
