Першими, до кого у випадку протиправних дій звернемося по допомогу, будуть міліціонери. І навіть не тому, що вони — чесні, непідкупні, хоробрі й захищають закон. Бо це й так всі знають. Причина в іншому — звернутися більше немає до кого чесному і не обтяженому грошима й кримінальними зв’язками громадянину. Тому й звертаємося до неї, рідної й улюбленої, яку колись, кажуть, ще й називали народною. А що робити, коли міліція сама приходить до вас і стукає у двері?
Час від часу редакції стають відомі факти, коли від дій міліціонерів страждають невинні люди. Як правило, про це розповідають або самі потерпілі, або їхні родичі, прагнучи відновлення справедливості й покарання надто заповзятливих і схильних до рукоприкладства міліціонерів. Днями нам стало відомо, що в обласній лікарні у тяжкому стані з численними травмами та крововиливами, переломами ребер перебуває 56-річна рівнянка Людмила Б. Доставлена вона була швидкою допомогою з власної квартири, що на вул. О.Дундича. Жінка розповіла лікарям «швидкої», що побили її міліціонери. З того часу минуло вже два дні, та медики все ще занепокоєні станом її здоров’я і не виключають, що травми можуть у майбутньому призвести до ускладнень та інвалідності. Неохоче пані Людмила згадує події того вечора. Турбується, чи не матиме ще більше неприємностей, боїться за своє життя, бо, вважає, що подібне може знову повторитися. Тепер вже як спроба помсти від непроханих нічних візитерів, які її скалічили. …Було вже близько 23 години, коли пролунав дверний дзвінок. Людмила нещодавно повернулась з городу і саме збиралась приймати ванну. Підійшовши до дверей, почула вимогу від чоловіка, який представився дільничним інспектором, впустити його в квартиру. І справді, стверджує пані Людмила, на порозі стояв чоловік у формі міліціонера, а з ним — ще двоє, у цивільному. Не пред’явивши ні посвідчення, ні ордера на обшук, вони почали оглядати квартиру і розпитувати, де знаходиться її донька. Приводом для такого пізнього візиту стала інформація про те, що донька господині 20-річна Юля нібито переховує у себе в квартирі одного молодика, який перебуває в розшуку. За словами Людмили, вони показували фотографії якихось чоловіків, вимагаючи, щоб та зізналася у знайомстві з одним із підозрюваних. Жінка відмовлялася, пояснюючи, що вона добре знає всіх тих, хто приходить до неї додому, а за те, з ким спілкується її донька, вона не відповідає, бо дівчина вже доросла. Певно, така відповідь розлютила непроханих гостей, тому що, як стверджує господиня, після цього посипалися удари один за одним — по ребрах, по нирках, в обличчя, у голову… Жінка благала зупинитись, та на це ніхто не реагував. Один із чоловіків у цивільному схопив її за волосся і потягнув на вулицю, а тим часом інший, зачиняючи квартиру, хустинкою повитирав всі відбитки пальців, які залишилися на дверній ручці. Як стверджує Людмила, її одразу попередили: якщо комусь скаже про цей візит, то матиме мало шансів, що подібне не повториться знову. Перелякана жінка запевнила, що зробить так, як вони вчать — їх ніколи не впізнає, а про синці розповість, що вони з’явилися після падіння зі східців. На вулиці, біля під’їзду стояв міліцейський УАЗик. Жінку на очах у перехожих потягли до машини, аж поки не помітили невідомого хлопця, на якого всі разом й накинулися. За словами Людмили, це її врятувало. Вирвавшись з рук кривдників, вона (не знати де взялись сили) вибігла на четвертий поверх і зачинила за собою двері. Спробувала зателефонувати у «швидку», але телефон не працював. Так і лягла спати. А вже наступного дня сусіди викликали швидку допомогу, яка й доставила потерпілу в обласну лікарню. Наш кореспондент спробував з’ясувати подробиці цього випадку у правоохоронців. Дільничний інспектор Роман Калинюк тільки плечима знизав, запевнивши, що вперше про цей випадок чує. Щоправда, пообіцяв розібратись. Начальник обласного управління УМВС України в Рівенській області генерал-майор Михайло Цимбалюк взагалі назвав це нісенітницею, мовляв, якщо був такий факт, то чому потерпіла не звернулася з офіційною заявою до органів внутрішніх справ. А за умов відсутності письмової заяви підстав для службового розслідування вони не мають. …Тим часом пані Людмила розповідає, що у неї в лікарняній палаті побував той же чоловік, який представлявся дільничним і катував її напередодні. Застерігав, щоб нічого нікому не розповідала про цей випадок і, якщо буде зговірливою, то й з лікуванням їй допоможе. Хочеться вірити в те, що міліцейське керівництво знайде мужність визнати, що факт жорстокого побиття жінки таки мав місце, виявить і покарає нападників — хто б вони не були. Щоправда, не виключено, що матиме місце і така версія: жінка звела наклеп на доблесних правоохоронців і сама собі завдала травм, впавши із східців. Таке вже було. І не раз. Вже, ніби наперед, деякі міліціонери називають сім’ю потерпілої неблагополучною, а помешкання пані Людмили ледь не притоном для місцевих п’яниць та наркоманів. Хоча сусіди розповідають протилежне. Те, що особисте життя в господині не зовсім склалося і вона розлучилася зі своїм чоловіком, ні для кого не секрет. І те, що їй довелося самотужки виховувати доньку, теж знає ледь не кожен у будинку. Згодом пані Людмила вдруге взяла шлюб. Щоб прогодувати сім’ю, її теперішній чоловік поїхав на заробітки, вона ж вже не перший рік працює економістом на одному з рівенських АТП. Одне слово, така собі звичайна середньостатистична сім’я. Цей випадок досі тримає у напрузі мешканців цілого будинку. Вони шоковані такою поведінкою працівників правоохоронних органів. Що стало причиною цього прецеденту, поки достеменно невідомо. Існує декілька версій. Донька потерпілої висловлює припущення, що це може бути пов’язано зі справою пограбування кладовки у сусідньому будинку, де вона має проходити як свідок. Деякі працівники міліції висувають свою версію, що це були взагалі не рівенські працівники, а їхні колеги з Полтавської виправної колонії, які розшукували в’язня, котрий днями втік з-під охорони і, за попередніми даними, міг переховуватися саме у помешканні Людмили, бо її донька була ніби добре знайома з утікачем. Щодо рукоприкладника-дільничного, то саме він показав полтавським правоохоронцям, де проживає жінка, і брав активну участь у її побитті. Редакції відоме прізвище дільничного, який побував того вечора у квартирі п.Людмили. Відоме воно, вочевидь, і в міліцейських структурах, бо, кажуть, цей рівенський правоохоронець вже встиг оперативно звільнитися з роботи. Традиційно при підозрі свого працівника у скоєнні злочину МВС намагається якнайшвидше позбутися небажаного колеги. Може, це і нечесно якось щодо громадськості та й до самого працівника, вина якого ще ніким не доведена, але це дає змогу згодом говорити про протиправні дії вже колишнього міліціонера. Тобто якийсь хуліган (таких, на жаль, тисячі) мордував жінку. А те, що він був у погонах і «при виконанні», — було жахливою випадковістю. Чи, як ще люблять казати, нісенітницею.
