Самі вдома

Ті, хто був у цій колоні, не дадуть збрехати. І забути, як ти разом із сотнею тисяч таких самих ідеш по Хрещатику. Ідеш проти зла і неправди за добро і правду. І ніщо не може вас на цьому шляху зупинити. Влада втекла, міліція заховалася — усе в наших руках! Заради цієї години варто було жити. А потім? А що потім? Щастя не може тривати вічно. Замість нього приходять які-небудь тягнибоки, які самі не знають, що робити. Це як діти, залишені самі вдома, радіють спочатку, що можна не йти до школи, не чистити зуби, їсти усі цукерки із буфета… Сюжет про дитину, що залишилась вдома сама, усім відомий, тому повторюватись не буду. Навіщо, коли перед нами “лідери опозиції”, які поняття не мають, чого вони насправді хочуть і як це реально зробити. Про Юру взагалі мовчу. Вискочив у суботу на трибуну і оголосив “страйк”. Ні, я розумію, що нелегке дитинство у родині комуністичного балабола, непроста юність між пляшкою, анекдотами та соціалістами, керівництво міліцією паралельно з мільйонним бізнесом дружини, тюрма із смертельною хворобою, що минулася, як я і передбачав, одразу після виходу на волю, купа прочитаних у камері книжок для юнацтва — усе це разом трохи загальмувало процес середньої освіти. Але хоча б тепер могли б тому Юрі показати словник! Звичайнісінький словник, у якому пояснюється, що означає слово “страйк”. Страйк — це коли зупиняється, наприклад, транспорт і ніхто нікуди не може поїхати. Ось зупинився б у неділю увесь залізничний транспорт із вимогою відставки Януковича, може, той Янукович і справді прислухався. А що може зупинити Юра? Хіба що власну руку, простягнуту самі знаєте за чим. А усе решта — це обіцянки зупинити сонце. Та що я про Юру, головні “опозиціонери” нічим не кращі за нього. Закликали людей, люди прийшли, і що? Стояти і чекати, поки знову прийдуть і поб’ють? Де план дій? Де програма роботи на випадок, якщо все вийде? Де програма дій на випадок, коли не вийде нічого? Де, врешті, єдиний кандидат у президенти? Де команда, готова взяти владу і не обіср… Словом, не повторити ганебний шлях Ющенка і Тимошенко. Нічого цього немає. І не було. І не буде. Немає насправді ніякої революції. Є люди, які почуваються тепер як дитина, яка натішилася свободою, поки вдома не було батьків, а тепер не знає, що робити. Саме так виглядають у ці дні студенти, які щодня виходять у центр Києва. Але роблять вони це недарма. Бо ж дитина, залишена вдома сама, згодом виросте і навчиться давати собі раду. Так само і ці студенти стануть за деякий час тою силою, яка знатиме, що робити з Україною, як нею керувати і куди її вести. Це станеться неминуче. І згадуватимуть тоді колишні студенти, як залишились вони самі на майдані, кинуті кличками та тягнибоками, і не знали, що робити далі. А ми, які так нічого і не змогли, будемо ними на старості тішитися. І за онуками дивитися, щоб не залишалися самі вдома.