Минулого тижня в Національній баскетбольній асоціації пройшов драфт. Тобто північноамериканські суперклуби обирали собі молодих гравців. З-поміж 59 виконавців, виставлених на драфт, під №49 був вихованець рівенського баскетболу, в недалекому минулому гравець «Пульсара» Сергій Ліщук. Право обрати рівнянина випало клубу «Мемфіс Грізліс», чим керівництво клубу і скористалося, сподіваючись у перспективі отримати хорошого важкого форварда. Отож Ліщука обрав клуб НБА. Що це означає, а також інші подробиці перебування нашого хлопця за океаном нам вдалося дізнатися під час зустрічі.
— Через тренера южненського «Хіміка» Звездана Митровича на мене вийшли представники американської спортивної агенції «SFX», філіал якої знаходиться у Белграді, — розпочав Сергій Ліщук. — Це доволі авторитетна агенція, вона співпрацює з такими спортсменами, як Кобі Брайянт, Девід Бекхем. Я підписав контракт і першого червня полетів до США. У Вашингтоні, де знаходиться центральний офіс агенції, я разом із ще шістьма молодими гравцями зі Східної Європи провів кілька тренувань. Потім мої агенти з’ясували, хто з клубів хоче мене бачити. Я потрапив на перегляд до «Лейкерс», «Чикаго» та «Кліперс». Спеціалісти, які мене переглядали, здається, залишилися задоволені. Восьмого червня у Чикаго розпочався переддрафтовий табір, у якому зібралися 66 спортсменів — кандидатів на участь у драфті, щоправда, баскетболістів з першої двадцятки драфту, зокрема, росіян Хряпи, Моні, Подкользіна, у цьому таборі не було. Нас розділили на шість команд по одинадцять гравців у кожній. Команди мали зіграти по три гри, причому кожний з баскетболістів мав провести на майданчику в сумі приблизно по 20 хвилин. — І як ти почувався серед такої кількості молодих перспективних гравців? — Після приїзду до Вашингтона, коли мене переглядали клуби, було важкувато, адже чорні хлопці б’ються за життя, це єдиний шанс вирватися зі своїх кварталів. Але з часом я освоївся. Перед першою грою вже в Чикаго почувався досить впевнено, на розминці зробив кілька підборів, блок-шот, та раптом посковзнувся на вологій підлозі і опинився на милицях, так і не провівши в переддрафтовому таборі жодної гри. — Проте ти бачив своїх суперників, і як вважаєш, ти б зміг їм скласти конкуренцію? — Хороших четвертих номерів на драфті практично не було, усі ті, що були, мали зріст до двох метрів, отож шанс проявити себе був чудовий. — Що далі? — А далі був медогляд. Причому настільки прискіпливий, що в Україні його, напевно, місяць би робили, і далеко не усі гравці його пройшли б. А потім полетів додому. — Навантаження у вас там були великі? — У Вашингтоні о восьмій йшов на тренування, о другій повертався, а о третій знову тренування. Було дуже важко. Коли приїздив з тренувань, казав, нікуди я більше не поїду, повертаюсь додому. — З мовою проблеми були? — Хоча останні кілька місяців я посилено вчив мову, насправді моїм перекладачем був Звездан Митрович, але й він нічим не міг допомогти, коли чорношкірі гравці говорили на слензі. — Загалом чорношкірих гравців було багато? — З 66-ти приблизно десяток білих гравців. Іноді навіть почувався ніяково: заходиш в автобус, що їде на тренування, а там усі чорні, лише ти один білий. — Грати з чорношкірими важко? — Якщо гравець великий, то він, як правило, нічого не вміє. Інша справа худорляві, стрибучі хлопці. З ними дуже важко, тим більше, що арбітри під кільцем майже нічого не свистять. — Відомих людей зі світу баскетболу побачити вдалося? — На ігри до Чикаго з’їхалися практично усі тренери клубів НБА, було там і чимало відомих гравців. Зокрема, мені пощастило їхати у ліфті разом з Патриком Юінгом, він така рама... — Отож тебе на драфті обрав «Мемфіс», що далі? — У вівторок до мене телефонував Звездан і сказав, що треба терміново їхати до Мемфіса на літню лігу. Я навіть не знаю, що робити, адже в мене травма, я тільки перші пробіжки почав робити. Але 7 липня мушу бути в Мемфісі. Я розумію керівництво клубу, адже вони мене обрали заочно, вони чули, що є такий гравець Ліщук, чули про мої сильні та слабкі сторони, але в ділі мене не бачили. Якщо я їх влаштую, то буде підписаний контракт, і я стану гравцем клубу НБА. — Повернемося до України. Як тобі сезон у «Хіміку»? — Дуже важко було розлучатися з рідним клубом, але потрібно було рухатися вперед. Разом з керівництвом «Пульсара» ми обрали «Хімік». І вже перший місяць показав, що не помилились. За цей місяць я додав у вазі на 10 кг. Коли стартував чемпіонат, мені сказали, що я маю бути у команді лідером, звісно, це мене розкріпачило. «Хімік» — команда дружна, ніхто нікому нічого не доводить, зі старту ми заграли. Якщо відверто, я дуже хотів виграти медаль, і вважаю, що ми мали обігрувати «Одесу» в матчі за третє місце, проте не склалося. Дуже прикро, хоча керівництво сказало, що все нормально. — Одразу кілька спортивних видань тебе визнали кращим гравцем суперліги, що про це скажеш? — Нічого надприродного я не зробив, просто зіграв стабільно, провівши усі без винятку матчі. — Якщо раптом у «Мемфісі» не складеться, де продовжиш кар’єру? — Напевно, в «Хіміку», якщо якийсь божевільний клуб не викупить мій контракт. — Чому божевільний? — Бо контракт цей, напевно, буде дуже дорого коштувати. — Крім баскетболу, в Сергія Ліщука є й інші справи. Після повернення з Америки тобі довелося захищати дипломну роботу? — Так, дипломну роботу на тему «Проблеми кредитування» в університеті «РЕГІ» я захистив на тверду четвірку, отож тепер я дипломований спеціаліст.
