Такі люди є повсюди. У кожному колективі завжди знайдеться той, хто простими словами пояснить, що все, про що говорить влада (телевізор, радіо, посол Ізраїлю, міністр освіти, начальник ЖЕКу, професор медицини і так далі), насправді дурниці, й кількома словами пояснить справжню причину подорожчання гречки, епідемії грипу, окупації Криму, розп’яття Христа і будь-чого іншого. Кожний з нас має поруч куму, сусіда, колегу, приятеля, троюрідну тітку чи ще когось, хто знає прості відповіді на усі без винятку запитання.
Так було завжди і так буде. Але є один, перепрошую, нюанс. Коли мені було вісім років, у мене якось зранку заболів живіт. Зазвичай батьки обмежувались у такому випадку народним засобом, забув яким саме. Я його випивав і все було нормально. Але цього разу мама таки попросила сусідку, щоб та покликала до мене лікарку із сусіднього будинку, коли та повернеться з чергування. Лікарка на прізвище Климашевич (світла їй пам'ять!) пом’яла мого дитячого живота і наказала терміново їхати до лікарні, де мені за годину вирізали апендикс. Вирізав кваліфікований хірург, інших тоді не було. Таким чином, було врятовано моє дитяче здоров’я, а можливо, й життя. З того часу я знаю, що компетенція отих домашніх всезнайок, які дадуть просту відповідь на будь-яке запитання, обмежується колом їхніх слухачів, які, послухавши, йдуть, коли треба, до справжніх спеціалістів. Отак вони і жили поруч десятки, а може, й сотні років. З одного боку, знавці простих рішень та засобів «від усього», а з іншого — справжні лікарі, педагоги, інженери, які могли врятувати життя, навчити чогось розумного, збудувати щось справжнє. А потім співвідношення між ними стало змінюватися. На місце кваліфікованих хірургів прийшли «доктори комаровські», на місце педагогів — усілякі «гордони», на місце керівників — артисти та їхні друзі. З одного боку, це справді страшно — бо немає більше поруч лікарки Климашевич, яка врятує дитину безпомилковим діагнозом, а є купа невігласів, що дурять голови не дуже розумним людям, яких завжди була переважна більшість. З іншого — ця більшість моїх писань все одно не читає і буде й надалі впевнено крокувати до найближчої труни. Справжня біда полягає у тому, що прості, а насправді абсолютно ідіотські рішення можна спростувати такими ж самими простими відповідями. Інакше ніяк — любителі цих рішень більше трьох речень не читають! Тому я теж намагаюсь якомога простіше застерегти людей від дурниць. Не знаю, чи у мене щось із цього виходить, чи я сам виглядаю таким самим невігласом, яких намагаюся спростувати? Коротше, вакцинуйтеся, друзі, бо скоро може стати не до того!