З початком війни зброї у наших людей стало стільки, скільки не було ще ніколи. Бойової, справжньої зброї. Її щедро роздавали у перші дні після російського нападу, аби ми могли чинити агресорам максимальний спротив. І це справді допомогло зупинити ворога на певних ділянках фронту, де регулярної армії або не було взагалі, або було недостатньо. Водночас не можна заперечувати і того факту, що переважна більшість розданих автоматів виконала більше психологічну функцію, надавши людям упевненості в тому, що вони можуть себе захистити.
Нині становище стабілізувалося — воєнні дії точаться за багато сотень кілометрів від областей, населення яких було у перші дні війни максимально озброєне. Це не свідчить про те, що люди там перебувають у безпеці. Але ж автомат не здатен захистити від ракетного обстрілу! Озброєні люди можуть протистояти хіба що диверсантам, яких ми масово не спостерігаємо. Так само як і потенційних ворожих десантників, які теж навряд чи з’являться у нас найближчим часом. Чи означає це, що отриману зброю вже слід здавати? Чи справді небезпека минула назавжди? Видається, що питання слід ставити ширше — чи слід нам повертатися до стану, що був до війни, коли громадяни не мали права мати бойову зброю без спеціального дозволу?
Аби думати про це, слід усвідомлювати, що незареєстрованої зброї і до війни у людей було дуже багато. Повідомлення про знайдені сховища із автоматами, гранатами, набоями та іншими боєприпасами періодично з’являлися у засобах масової інформації. Але знайшли і знайдуть далеко не все. Та й не шукатимуть спеціально — хіба що натраплять випадково.
Тепер все не так, як у мирний час. Зброю вже не ховають — нею хизуються де треба і не треба. Що з цим робити? Як врегулювати володіння зброєю таким чином, аби, з одного боку, люди завдяки цій зброї почувалися захищеними, а з іншого — цю зброю не використовували не за призначенням? Над цим слід думати вже тепер, шукати варіант, який буде всім на користь і не нашкодить. Якщо цього не робити вже, до цього рано чи пізно змусить життя. І скоріше рано, ніж пізно.
Микола НЕСЕНЮК.
Коментар
Олександр Зайчук, начальник служби зв’язків з громадськістю регіонального управління Сил територіальної оборони «Захід»:
— Як наголосив командувач Сил територіальної оборони України Юрій Галушкін, частина регіонів уже звільнена від окупантів і там, де не ведуться бойові дії, потрібно відбудовувати міста і села, щоб відродити економіку. Саме тому в цих регіонах просять зосередити зброю, яку видали добровольцям, в місця зберігання. Йдеться саме про членів добровольчих формувань територіальних громад. Наголошу, що мова про розпуск підрозділів добровольчих формувань не йде. За потреби добровольці братимуть зброю для виконання завдань та на тренування.
Тепер щодо Рівненщини. Відповідно до закону, кожна територіальна громада може формувати власне добровольче формування. Добровольці не є штатними підрозділами, проте підпорядковуються командуванню територіальної оборони. Усі члени добровольчих формувань територіальних громад, які на Рівненщині отримали зброю, проходили перевірку. Зброя закріплювалася за конкретною людиною та використовувалася при виконанні завдань — патрулюванні вулиць, для охорони громадського порядку та при роботі на блокпостах. Наразі, якщо доброволець не перебуває на виконанні завдання, то його зброя, як і в інших армійських підрозділах, має зберігатися не вдома, а в спеціально відведених для цього місцях. Це гарантує, що в потрібний момент вона буде готова до використання та направлена винятково проти нашого ворога — російських окупантів.
