У вирі поточних новин, які змінюються щохвилини, загубилось, точніше, залишилось непоміченим дуже важливе повідомлення. З 1 січня наступного року в Угорщині та Чехії скасовується призов юнаків на військову службу. Армії у цих країнах стають повністю професійними і надалі формуватимуться тільки із добровольців. Гадаю, що недарма наші засоби масової інформації не наголосили на цій новині, пропустивши її повз вуха. І не треба казати, що не до того нам тепер, коли у небезпеці демократія, свобода, братерство, рівність і конституційний порядок. Дуже навіть до того.
У вирі поточних новин, які змінюються щохвилини, загубилось, точніше, залишилось непоміченим дуже важливе повідомлення. З 1 січня наступного року в Угорщині та Чехії скасовується призов юнаків на військову службу. Армії у цих країнах стають повністю професійними і надалі формуватимуться тільки із добровольців. Гадаю, що недарма наші засоби масової інформації не наголосили на цій новині, пропустивши її повз вуха. І не треба казати, що не до того нам тепер, коли у небезпеці демократія, свобода, братерство, рівність і конституційний порядок. Дуже навіть до того. П’ятнадцять років тому вся Прага вийшла на вулицю. Люди не повернулися до своїх домівок доти, доки комуністична влада не пішла у відставку. Формально тодішня влада у Чехії була цілком законною. Але проти народу не пішла. В результаті розвалилася не тільки комуністична Чехія. Розвалилася вся комуністична система на чолі із СССР. По-різному розвалилася. Десь назовсім, десь частково, десь просто перефарбувалася. Чехи на нас не дуже зважали. Провели приватизацію, вступили до НАТО та Євросоюзу і з допомогою наших заробітчан піднімають свою економіку та свій рівень життя. Як етап цього підняття — скасування військової повинності. Ви розумієте, напевно, що чеська армія не зовсім така, як наша. Але будь-яка служба навіть у найкращій армії — далеко не мед. Як хочеться додому, коли у нічній темряві звучить команда «підйом», а до звільнення у запас, здається, ще ціла вічність! Без призову до війська може обійтися тільки демократична держава. Солдата-добровольця не поженеш будувати дачу для генерала чи копати траншею на вулиці Драгоманова у Рівному. А безправного призовника — можна послати куди завгодно. Навіть проти свого ж народу. Нам воно треба? Але й без армії не можна. Звідси висновок: ті, хто нині вимагає демократії і свободи, дбають не тільки про себе, а й про своїх дітей. Зовсім малих і тих, кого ще не народили. Розмови про перехід нашого війська на професійну основу тривають вже багато років і не закінчаться доти, доки не зміниться влада. Коли країні будуть непотрібні десятки тисяч голодних і замучених вояків, які цілодобово думають тільки про одне: скоріше б ця клята служба закінчилася! Невже кожен із нас не хоче, щоб майбутній син чи онук запитав його: «А що таке «дємбєль»?
