СКАРБИ — ЕКСКАВАТОРОМ

3840 0

Шукачі скарбів були завжди. Не слід плутати їх із видобувачами корисних копалин. Якщо другі шукають і добувають заховане природою, то перші — заховане людьми. Сучасний скарб зовсім не схожий на знайому з дитячих романів скриню із награбованими золотом та діамантами, закопану в непомітному місці. Скарби ХХІ століття закопували відкрито — десятками і сотнями тисяч тонн. Закопували неглибоко, ніби знаючи, що нащадки копирсатимуться у промислових звалищах, як волоцюги у сміттєвих бачках.

Відходи Рівенського заводу тракторних запчастин скидали неподалік села Ставки, що входить до Обарівської сільради Рівенського району. Брухт чорних металів, що складає основу звалища, не становив у сімдесяті-вісімдесяті роки жодного комерційного інтересу. Планова економіка цей метал щедро «списала», а розтягнути брухт по хатах сільські жителі не спромоглися не стільки через вроджений альтруїзм, скільки через відсутність під рукою екскаватора і самоскида. Без названих засобів красти відходи «тракторного» не має жодної вигоди. Обсяги великі — ціна відносно низька. Це вам не мідні проводи чи латунні деталі, які можна віднести і продати вручну. Час екскаваторів настав лише тепер, коли інтерес до рукотворних покладів заліза поблизу села Ставки виявила «Волинська гірничо-хімічна компанія». За гучною назвою можна розгледіти кількох заповзятливих чоловіків на чолі з таким собі Володимиром Бардасем, які зручно вміщаються у скромній кімнаті на вулиці Кавказькій, 9 у Рівному. Попереднім проектом концесіонерів була розробка покладів фосфоритів у районі села Копитків Здолбунівського району. Тоді вони звалися «Західноукраїнською гірничою компанією». За офіційною версією, здолбунівські фосфорити залишились поки недобутими через протести місцевих жителів. Про те, хто саме навчив народ протестувати проти гірників, історія мовчить. Реально розробку здолбунівських фосфоритів зупинили або ті, хто імпортує фосфорити з Росії, або ті, хто вирішив приберегти природні поклади для себе чи своїх нащадків. Після невдачі з фосфоритами невгамовний Бардась не припинив спроб викопати щось цінне із надр рідної землі. Офіційно скарб села Ставки зветься «шлаконакопичувачем заводу тракторних агрегатів», а свої корисливі наміри шукачі скарбів назвали «консервацією та рекультивацією земель шлаконакопичувача». Судячи з того, що Бардась і компанія щедро обіцяли сільраді сотні тисяч гривень на облаштування доріг, освітлення тротуарів і решту непотрібних справжнім селянам розкошів, «рекультивувати» у шлаконакопичувачі є що. П’ять тисяч тонн промислових відходів вартістю один мільйон п’ятсот тисяч гривень — така оцінка ставківських скарбів, зроблена «Волинською гірничо-хімічною компанією», виглядає привабливою, хоч і значно заниженою. Та знов не судилося загудіти екскаваторам. Не пішли самоскиди чередою до Ставків. Бо мешканці села, так само, як і мешканці Копиткова кілька років тому, раптом всерйоз занепокоїлися екологічним станом сільського довкілля. Виявивши в собі знання хімії на рівні аспіранта Водної академії, прості сільські трудівники дружно виступили з протестом і не дозволили сільській раді Обарова підписати вже готовий дозвіл на виготовлення проектної документації для «рекультивації» місцевих скарбів. Добрі люди, які відродили у трьохсот жителів Ставків здобуті колись у місцевій школі знання хімії, не афішують свої імена і не просять публічної подяки. З них досить того, що скарби у вигляді тисяч тонн металевого брухту не дісталися фірмі Володимира Бардася. Залишається чекати, в якому наступному селі народ раптом почне непокоїтися хімічними аналізами повітря та грунтових вод. Чекати доведеться недовго. Занадто багато чого було позакопувано в ярах навколо Рівного у часи будівництва розвинутого соціалізму.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Коментарі (всі коментарі проходять модерацію)

Залиште вiдповiдь

Читайте також