Справжнісіньке тобі «кіно і німці»: колишній начальник обласної міліції лише на один день приїхав у Рівне, щоб покрутитись перед телекамерами, згадуючи про драматичні події чотирирічної давнини, які стали темою для сценарію кінофільму.
Режисер Матіас Унтербург і його асистент — представники німецького Першого державного каналу ARD, та двоє київських операторів приїхали у Рівне в понеділок ввечері, а вже у вівторок вранці призначили зустріч з Анатолієм Французом. Генерал проїздом із Румунії до Києва кілька годин провів у Рівному, в компанії свого колишнього заступника Олександра Кміти — на місці його «бойової слави», біля автозаправки на виїзді з міста. Тут він позував перед камерами німецьких телевізійників, які знімають фільм про подію, що прославила «звичайнісінького» генерала, котрий відразу став Героєм України. — Ті події я згадую неохоче, — зізнався кореспонденту «РВ» Анатолій Француз. — Думаю, зараз, якби я потрапив у подібну ситуацію, до злочинців вже не пішов би — мабуть, роки своє беруть. Я й тоді мав повне моральне право направити свого підлеглого, але вважав, що краще за мене цю проблему ніхто не вирішить. Сріблястий «мерседес» із німцями та Французом спочатку кілька хвилин повторював маршрут автомобіля із злочинцями, а потім під’їхав до заправки на Луцькому кільці. Одягнений зовсім не по-генеральськи — у джинсах та куртці, колишній начальник обласної міліції спокійно, навіть з посмішкою, показував оператору: ось тут авто зупинилось, ось так під прицілом пістолета він заходив до бару, а ось за цим столиком відбувалася розмова. Анатолій Француз, який німецьким телевізійникам сміливо розкривав деякі не відомі раніше подробиці справи про грабіжників та заручників, каже, що важливу роль у цьому переговорному процесі відіграв... коньяк — взявши собі 50 грамів «до кави», він запропонував його спочатку одному з злочинців, а поступово, коли всі учасники події зайшли до приміщення, випити змогли й інші. Вмовити розслаблених злочинців міліціонеру було легше. Тим часом працівник АЗС, який поцікавився, що тут знімають, згадав, що у той день також був на роботі, але перед початком операції разом з іншими колегами був евакуйований подалі. Зйомки відбувалися на самій заправці та в барі «Кактус», де генерал вів переговори з грабіжниками. Поза камерою Француз виглядав веселим і бадьорим, багато жартував, хоча тоді, після завершення чотиригодинної операції, за власним зізнанням, його одяг можна було викручувати. Нагадаємо, що у квітні 2002 року троє німців російського походження пограбували банк на півночі Німеччини, а потім, захопивши двох заручниць, вирушили у Краснодарський край через Польщу (там одна з заручниць втекла) та Україну. На кордоні із Волинню в автомобіль для перемовин сів Анатолій Француз. А коли авто під’їхало до рівенської заправки, генерал запропонував відпочити в барі й випити кави. Усіх людей попередньо вивели у безпечне місце, тільки офіціантка Тамара випадково залишилась всередині — саме їй довелося готувати каву та бутерброди. Життя Тамари, до речі, після цього випадку змінилося — вона вступила до академії УМВС, а зараз працює у правоохоронних органах. Ще одним учасником «рівенського трилера» був нині генерал Олександр Кміта, який тоді виконував роль заправника. — Я їм казав: «Хлопці, звідси у вас немає іншої дороги, як на небеса». Я їм багато говорив про Бога, розповідав про свою зустріч із Папою Римським, — згадує Анатолій Француз. — І в якийсь момент я вже відчув, що нікуди вони від мене не дінуться. У мене була можливість забрати зброю та перестріляти їх. Проте я намагався перш за все домовитись, щоб зберегти життя. У розмові з журналістом про своє сьогодення генерал Француз був обережнішим, розповівши, що зараз працює в одній «західній структурі», займається науково-педагогічною діяльністю, викладаючи у різних університетах, пише книгу «про життя», на яке він не скаржиться, а роботу в Рівному вважає кращими своїми роками. Звання «Герой України», присвоєне йому після випадку з німцями, за його словами, «душу не гріє». А ось до чуток про можливе його призначення міністром внутрішніх справ ставиться несерйозно: — Ці розмови для мене — тільки плітки. По-перше, ніхто мені цю посаду, я впевнений, не запропонує. А по-друге, я задоволений тим, чим зараз займаюсь, і мені ніякого бажання йти працювати міністром немає. Я маю сорок років стажу, мені 53 роки, а керувати повинні молоді й енергійні люди. Такі, як Луценко, якому я можу тільки поспівчувати. А щодо мене, то я себе вже списав з рахунку.
