Спортивний інструктор Володимир Лазаревич власним життям довів корисність занять фізкультурою — йому виповнюється сто років!
Народився він у білоруському місті Гомель у родині військовослужбовця.
Як розповідає Володимир Лазаревич, у шкільні роки він потрапив у середовище безпритульних, разом з ними мандрував — були і в Казахстані, і в Середній Азії. Брудні та голодні жили так цілий рік, поки малого Володимира не знайшов батько.
Заняття спортом юний Володимир розпочав із класичної боротьби, якою захопився у 13-річному віці. У 15 його запросили на навчання в технікум фізичної культури в Мінську, а за два роки всіх другокурсників перевели в інститут фізичної культури.
Вісімнадцятирічним пішов добровольцем у військово-морський флот на Балтику в навчальний загін підводних човнів, де в 1941 році і застала юнака війна. До 1944 року він був на фронті.
Згодом у Мінську він зустрів свого одногрупника Павла Кислякова, і той запропонував йому переїхати до Рівного, де не вистачало кваліфікованих спортивних тренерів. Тож 1946 року Володимир Лазаревич перевіз свою родину в Рівне, а згодом переїхав і сам.
Працював на різних посадах, стояв біля витоків обласної організації сільського фізкультурного товариства «Колгоспник», згодом перейменованого на «Колос». Запрошував до Рівного видатних українських спортсменів, область була серед перших. Досить згадати учасника Олімпійських ігор 1956 року легкоатлета Івана Чернявського.
Після відкриття у Рівному заводу тракторних запчастин Лазаревича запросили туди на посаду інструктора з фізичної культури, де він працював із 1966 року аж до закінчення своєї трудової діяльності.
Кількість спортсменів, які пройшли через колектив фізкультури заводу, та число здобутих ними нагород і призів настільки велика, що пригадати їх усіх тепер неможливо. Досить сказати, що кілька десятиліть аж до нових часів завод утримував футбольну команду «Авангард», чиї гравці, вважаючись аматорами, отримували зарплатню у заводській касі.
До обов’язків Володимира Лазаревича усі ці роки входила організація спортивно-масової роботи в колективах фізкультури, організація спортивних секцій та підготовка спортсменів до змагань, виїзд на змагання, проведення семінарів з підготовки інструкторів та методистів з фізкультурної роботи.
Коли настав час йти на пенсію, Володимир Лазаревич не залишив спорт, а продовжував тренувати спортсменів. За словами доньки Ірини, він був для них як батько — постійно навчав і допомагав в усьому. Так і прожив усе життя в спорті. Досі щоденно робить ранкову зарядку. До 88 років постійно бігав підтюпцем. А в 60 намагався пробігти марафон. Продовжує цікавитися подіями в місті. До 97 років читав газету без окулярів, маючи добрий зір.
Володимир Лазаревич вважає, що головний секрет довголіття, окрім занять спортом — це правильне харчування. Окрім того, не потрібно бути злою та заздрісною людиною, бо такі довго не живуть.
Аліна ТИС.
