Відсутність роботи, грошей та якісних продуктів. Суцільна брехня та деградація. Як нині живе Маріуполь? Про це вдалось дізнатись від родини, яка два тижні тому дивом виїхала з окупованого міста. Жінка знімала правдиві відео про життя в окупації, ширила їх у соцмережі і за це її переслідували російські спецслужби
Що пережили і чи є життя у Маріуполі зараз - далі в ексклюзивному матеріалі "Рівне 1".
... Вулицями Рівненської громади гуляє родина з Маріуполя. Тетяна, Максим та їх чотирьох річний син. У кінці березня цього року приїхали на Рівненщину. Сім годин допиту, 4 доби у дорозі росією і вони нарешті в Україні.
- Стоїть стовп "юкрейн" все... Я йшла, я ридала, - згадує і плаче ВПО з Маріуполя Тетяна.
Два роки прожили в окупації. Кажуть, місто з перших днів війни ворог оточив. Жодних повітряних тривог не лунало, лише постійні обстріли, знищення будівель і населення. Орієнтовно 100 тисяч людей загинули.
- Єдиний морг, куди звозили загиблих, це був морг Новоазовського району. А ще дуже багато людей клали у торгових центрах та супермаркетах, - розповідає Максим, ВПО з Маріуполя.
Родина переховувалась у родичів. Це був приватний будинок на околиці Маріуполя. Рятувала піч. Нею грілись і готували їсти. Гірше було з водою.
- Дуже пощастило, що у квітні випав сніг. Ми його збирали, потім проціджували, кип'ятили, - каже Максим.
Ні світла, ні газу, ні зв'язку. Дізнавались новини з чуток.
- Хтось прийшов і сказав, що вдарили по театру, там загинуло близько тисячі людей. вони його потім каркасом обнесли і сіткою щоб нічого не було видно. Для показухи 15 тіл винесли. Все інше згребли з бетоном і вивезли, - ділиться жахливим спогадами вимушена переселенка.
Так про свій прихід заявили росіяни, коли окупували місто. Замість обіцяного казкового життя у складі імперії, розпочались жахи. Завозили своє населення.
- 75 відсотків завезених, це азіати та росіяни, вони пруть туди своїми родинами. Квартири, будівлі, які полишали. вони туди поселяються, - каже чоловік.
- Якщо тебе немає у місті і немає ніякої людини з твоїми документами на цю квартиру - все вони вважають безхоз, - розповідає Тетяна.
Робота у місті двох видів - будівництво і продавець. Але за неї майже не платять. Чимало пенсіонерів стали прохачами на вулицях.
- Багато людей не знають, як годувати свої родини, роботи там нема, - продовжує Максим.
.- Я працювала прибиральницею у магазині за копійки, бо паспорта у мене немає. Багато бабулічьок просто отак стоять на вулицях і просто просять, - ділиться Тетяна
Продуктів обмаль і всі жахливої якості. По магазинах шалені черги. А найгірше - ціни. Курс рубля один до одного з гривнею.
Тисяча гривень - це тисяча рублів. І ти нічого не купиш, бо Хліб 50, молоко 100, про м'ясо я взагалі мовчу. Їхня продукція - це страшне, ми довго звикали, бо їсти неможливо.
Ніяких записів чи електронної черги. Аби отримати якісь документи - жива черга з ночі. Тетяна розповідає. що треба в 3:00 ночі займати чергу, щоб кудись потрапити:
- Наприклад, у той же водоканал, щоб тобі лічильник замінили. От вони так працюють, ім нічого не треба. Може 30 людей приймуть за день, може й менше
