На носі друга річниця Помаранчевої революції. Дуже недоречна ця дата в нинішньому році, і хотілося б її не помітити. Зробити вигляд, що нічого не відбулося, тим більше, що зовнішні ознаки цьому сприяють.
Але відзначати все одно доведеться. Зроблено витік інформації в народ про те, що два роки тому... «Ти пам’ятаєш, товаришу?..». І так далі. Порожніх розмов на тему «За що боролись?» уже не уникнути. І виходить, треба придумати такий витончений сценарій свята, щоб, по-перше, позбавив публіку й учасників почуття незручності за те, що відбувається (як в останні років півтора, так і в день акції). По-друге, цей сценарій не повинен дозволити Юлії Тимошенко знову стати королевою балу і перетягнути ковдру революційності на себе. «Трибуна» не сумнівається, що такий сценарій буде розроблений. Але з точністю до навпаки. Оскільки саме так у цих людей дотепер все і виходило. Це, звичайно, свідчить про цілісність натури героїв революції, про їхню вірність обраному способу життя. Але іноді потрібно відійти від шаблонів, хоча б з цікавості й відповідальності перед прийдешніми поколіннями (ха-ха!). Розуміючи, що в мозкових центрах «Нашої України» усе одно придумають дурницю (у БЮТі народ креативніший, але і там всі думки — в один бік), «Трибуна» теж творчо напружилася, хоч її й не просили. Сценарій перший, ідеальний. На Майдані відбувається концерт групи «Роллінг Стоунз» і більше нічого. Вхід безплатний. Сценарій другий, ідеальний. На Дніпрі прориває греблю. У Києві з’являється надзвичайний стан. Акція на честь річниці революції переноситься, а потім про неї взагалі забувають. Сценарій третій, непоганий. На Майдані відбувається концерт групи U2, у першому відділенні якого, на розігріві, виступає група «Океан Ельзи» (можливо без Вакарчука, який відмовляється грати на таких принизливих умовах). Вхід безплатний. Сценарій четвертий, традиційний. На Майдані відбувається широкоформатне музично-драматичне дійство, присвячене другій річниці Помаранчевої революції. У стилі концертів у Національному палаці культури «Україна», зрежисованих Борисом Шарварком, але авангардніше. Дійство включає виступу політиків, артистів, представників громадськості, окремі спонтанні номери і т.п. Контури свята виглядають так. Ввесь вечір по маршруту Майдан Незалежності — вул.Хрещатик — Європейська площа — вул. Грушевського — вул. Садова — вул. Інститутська — Майдан ходять три групи демонстрантів: учасники Помаранчевої революції (усі в жовтогарячому), представники контрреволюції (у біло-блакитному) і колона спецназу в чорному, яка розділяє помаранчевих і біло-блакитних. Виходить, що вони ходять по колу, символізуючи кругообіг суспільних настроїв у країні. Колони йдуть, як на відкритті Олімпійських ігор: попереду дівчина з табличкою і прапороносець. Можливе епізодичне включення в цей хоровод студентів, вбраних туристами з Росії й Китаю, які посміхаються, крутять головами і не розуміють, що тут відбувається. Жовтневий палац, стилізований під Кремль. Цей об’єкт під час акції представлятиме собою противну Москву, яка проштовхувала в президенти Януковича. По інший бік від пам’ятника Незалежності Кремлю буде протистояти демократичний Вашингтон — консерваторія в біло-червону смужку і з зірками на синьому тлі. «Консерва» сама по собі виглядає представницьки, їй хіба що потрібно надбудувати купол Капітолію. Але нормально цього ніхто не зробить, тільки гроші пропадуть, так що досить завісити фасад великим клейончастим американським прапором. Готель «Україна» («Москва») як такий нас теж не влаштовує. На святі будинок виступить у ролі ще одного негативного об’єкта: всесильної, до пори до часу, Адміністрації Кучми (готель великуватий для Адміністрації, але справжню АП/СП із Майдану не видно). На фасад готелю проектуються голографічні зображення Кучми, Медведчука і Білоконя, які крутять дулі повсталому народові. Разом із Кремлем Адміністрація Президента буде розстрілювати Майдан червоними лазерними променями під звуки автоматних черг. Вашингтон відповість з даху консерваторії могутніми зеленими потоками добра і справедливості. Світлове шоу буде ще те! Проблема присутності на урочистостях нинішніх хазяїнів життя — Януковича, Мороза і т.п. — вирішується елегантно. Ці добродії розміщаються на містку через вулицю Інститутську. Вони ніби знаходяться на периферії урочистостей, але в той же час і в гущі подій. Місток символізує ідейно-духовний зв’язок антикризової коаліції з режимами Путіна і Кучми. Поруч з Морозом і Януковичем на містку розташовується різноманітний політнеліквід: віце-прем’єр Микола Азаров, колишній мер Києва Олександр Омельченко, глава УСПП Анатолій Кінах, глава «Братства» Дмитро Корчинський і інші сумнівні типчики. Вони махають колонам демонстрантів і обсипають їх блискітками. Учасники ходи усіляко виражають політверхівці свої відповідні емоції й намагаються чим-небудь до неї докинути. На великому електронному табло, де влітку показували футбол, протягом усього дійства демонструються тези інавгураційної мови Президента Ющенка — впереміш з піратським записом концерту Мадонни в Москві й рекламою горілки. Цей сміливий відеоексперимент внесе сум’яття в лави правовірних учасників Помаранчевої революції, які очікують «правильного» заходу (так само як і в лави біло-блакитних, які придуркувато вирячаються на екран і не в’їжджають у тему). Власне, з Ющенка акція і починається. Відразу з «головного номера». Під оплески Майдану Президент виходить з «альтанки», вітає народ і починає читати промову про те, який шлях пройшло суспільство за два роки. Десь із третього абзацу наростає легкий гул — це б’ють у барабани японські барабанщики. Спочатку неголосно, а потім усе сильніше, поки остаточно не заглушать оратора. Барабанщики продовжують стукати, а Ющенко — щось говорити, і так — до закінчення президентського виступу. Виходить наступний «помаранчевий» оратор і картина повторюється. У ритмі барабанів на Майдані красиво кружляються різнобарвні намети на курячих ніжках. Переміщаючись, вони створюють різноманітні комбінації союзників по революції. Узагалі на вечорі повинно бути більше циркових номерів, а не естрадних. Повітряні гімнасти, стрибуни на батуті, жонглери апельсинами, абрикосами й аличею... Коли ж настає черга виступати Тимошенко, сценарій змінюється. Як тільки лідер БЮТ починає заводити пісню про здачу ідеалів, про газ і про бюджет, у юрбі лунають непередбачені регламентом лементи: «Юля! Юля!». При цьому люди вказують кудись нагору. Куди ж? На Головпошту. На даху будинку в променях прожекторів з’являється точно така ж Тимошенко, як на трибуні. Вона скидає дорогу шубку і, хоч і холодно, залишається в одному купальнику, і махає радісному Майданові революційним прапором. Юрба заводиться. Поки Тимошенко на трибуні переварює цю провокацію, на даху будинку Федерації профспілок з’являється ще одна позбавлена комплексів Тимошенко з прапором, що майорить на вітрі. А потім — ще одна цікава Тимошенко на даху будинку Споживкооперації. «Ріднесенькі мої!» — кричать у мегафони двійники Тимошенко. — Це я Юля! — Та ти гониш! Це я Юля!» тощо. Конфуз з різноманіттям Юлій Тимошенко заглушують могутні рок-н-рольні акорди запрошених на свято українських груп або передчасний салют... Чесно кажучи, редакція не бачить місця на цьому фестивалі для мера Черновецького. Але в нього зараз низький рейтинг, так що переживе. Ведучі святкового вечора — В’ячеслав Піховшек і Ольга Герасим’юк (варіанти — Савік Шустер і Мирослава Гонгадзе, Тарас Чорновіл і Оксана Білозір, Михайло Поплавський і Ганна Герман etc). Але взагалі ж, оскільки говорити на другому році революції особливо говорити нічого, добре б конферанс вести в основному англійською або французькою мовою. Можна збрехати, що акція привернула світову увагу і транслюється вживу по Бі-бі-сі і CNN. Народ — він чуйний, поставиться з розумінням.
