Пристрасть рівненського музично-драматичного театру до імператорів та гетьманів продовжилась у новій прем’єрі. П’єсу чеського драматурга Іржі Губача «Ад’ютантша Його Імператорської Величності, або Корсиканка» у театрі визначили як «комедію», проте точно назвати жанр цього твору дуже складно — місцями комедія, місцями — драма, хтось з критиків назвав його взагалі «історичним анекдотом».
Пристрасть рівненського музично-драматичного театру до імператорів та гетьманів продовжилась у новій прем’єрі. П’єсу чеського драматурга Іржі Губача «Ад’ютантша Його Імператорської Величності, або Корсиканка» у театрі визначили як «комедію», проте точно назвати жанр цього твору дуже складно — місцями комедія, місцями — драма, хтось з критиків назвав його взагалі «історичним анекдотом». Але на відміну від багатьох комедійних постановок театру, робота «Наполеон та Корсиканка» режисера Олександра Олексюка при всій своїй зовнішній простоті вимагає від глядача вдумливого споглядання. ”Наполеон і Корсиканка» — вигадана історія перебування Наполеона Бонапарта у вигнанні на острові Св. Єлени. Іншого актора на роль імператора, аніж «заслуженого» Петра Ліснічука годі було у театрі й шукати. Схожий на Наполеона візуально, актор майже стовідсотково передав стомленого від життя, від чого і трохи депресивного екс-монарха, який живе у хліву. Його партнерка Галина Цьомик — звичайна «селючка» з Корсики, яка хоче виманити у нього гроші за вбитого на війні чоловіка. Як і у попередній роботі актриси «Пані міністерша», її героїні доводиться вживатися у роль куховарки-керівнички, хоча цього разу все виходить більш природно. Жінка намагається показати колишньому володарю Європи, що жити можна не лише минулими перемогами, а й маленькими радощами. Власне, увесь зміст вистави можна звести до репліки одного з героїв — «щастя не у великій славі, а у великій простоті». Жінка-генерал змушує Наполеона товкти перець, пити молоко замість вина, а парадний мундир перетворює на городнє опудало. Імператор стрибає як дитина, корчить пику та врешті-решт замість схеми наступу в бою на дошці малює «смайлик». Напівлірична, напівфілософська історія розповідає як про стосунки звичайної людини та влади, так і про внутрішній стан людини, яка цю владу колись мала безмежно. Серед театралів п’єса здобула широку популярність, вистава йде у багатьох театрах екс-Союзу. У столичному Театрі російської драми ім. Лесі Українки вона йде з 2004 року, майже кожного разу з аншлагом. Така доля може чекати й рівненський варіант постановки — завдяки доступній глядачу філософії, завдяки витриманій, водночас і характерній грі акторів. Недарма ж постановку з малої сцени, де вона готувалася спочатку, вирішили перенести на велику.
