Останніми роками до Тараканівського форту просто паломництво з усієї України — і тих, кого цікавить історія, і тих, хто їде заради цікавих фотографій, і, звісно, шукачів усіляких воєнних раритетів. Хоча ця понад сторічна споруда, яку називають дивом фортифікаційного будівництва кінця ХІХ століття, подібних якій у Європі практично немає, нині радше об’єкт аварійний, аніж туристичний.
Уже понад десять років тривають переговори з Міністерством оборони, яке з 1957 року є власником укріплення, щодо передачі об’єкта в комунальну власність. Адже тільки тоді можна було б вкладати кошти з місцевих бюджетів у його реконструкцію чи бодай утримання, залучати інвесторів тощо. Переговори ускладнює наявність при об’єкті ще й майже 64 гектарів землі. Хоча згоду на передачу в обласну комунальну власність самого форту з ділянкою землі, на якій він розташований, площею 5,5 гектара отримало ще попереднє керівництво Рівненської ОДА. Однак змінилися керівники міністерства, виконавці, які займалися погоджувальною процедурою, і справа знову «зависла». Нещодавно голова облдержадміністрації Віталій Коваль звернувся до нового міністра оборони з проханням прискорити організацію виконання цього процесу.
Як зазначила начальниця управління культури і туризму Рівненської ОДА Любов Романюк, офіційним власником Тараканівського форту все ще залишається держава в особі Міністерства оборони, а на балансі форт перебуває у місцевій квартирно-експлуатаційній частині. Хоча де-юре Тараканівський форт є в переліку об’єктів Дубенського історико-культурного заповідника. Утім, як запевнила Любов Романюк, процес зрушив з місця. І як тільки з Міністерства оборони надійде погодження на передачу споруди територіальній громаді, а облрада дасть згоду на прийняття, будуть відповідні наказ Міністерства оборони і постанова Кабміну. А вже облрада вирішуватиме, кому на баланс передати об’єкт. Логічно було б, щоб балансоутримувачем став Дубенський історико-культурний заповідник.
А тим часом фортифікаційним дивом Рівненщини опікуються місцеві ентузіасти. Вони водять туди екскурсантів, прибирають сміття, замуровують небезпечні пастки і оббивають цеглу, яка може впасти, розставляють попереджувальні таблички.
А ще охоче переповідають приїжджим різноманітні містичні історії про Тараканівський форт.
Серед найнеймовірніших чуток про таємниці форту — така, що буцімто німці в часи Другої світової війни облаштували тут секретну лабораторію з розробки новітньої зброї. Подейкували, що тут знаходився дослідницький підрозділ найтаємничішої нацистської організації «Аненербе». А перед відступом на початку 1944-го окупанти замінували і забетонували обладнання в тунелях. Та так, що його досі не вдалося виявити. За іншою версією, начебто радянські військовики облаштували тут склад ядерної зброї. Місцеві знавці запевняють, що й справді з 1946 по 1960 рік форт займали підрозділи НКВС, які навіщось залили бетоном багато приміщень і навіть вентиляційні отвори. Чим вони тут займалися — досі таємниця. За переказами, «енкаведисти» у форту розстрілювали тих, кого підозрювали в співпраці з УПА.
...Особливо містично форт виглядає у вечірні години, особливо за похмурої погоди. Бродити поодинці серед цих апокаліптичних руїн не кожен наважиться. Ті, хто побував у Тараканівському форту, розповідають, що їх увесь час не полишало відчуття, що ці стіни «живі». Кажуть, що навіть чули голоси людей, які долинали невідомо звідки. Про це ж розповідають жителі навколишніх сіл. Мовляв, інколи чути глухі звуки вибухів, якусь нечітку мову, схожу на військові команди. А ті, хто не побоявся випробувати долю і заночував у самій цитаделі чи неподалік, розповідають, що вночі чути, як форт «фонить». Подейкують, що це десь в глибині підземель досі працює генератор, якого так і не знайшли… А ще — буцімто якась невидима сила піднімає нічліжника і веде в глибину фортеці, і якщо в той момент його не зупинити, то він може назавжди згинути в нетрях руїн.
Місцеві охоче і «зі смаком» розповідають і про привидів Тараканівського форту. Багато хто вірить, що це душі загиблих тут солдатів різних армій, які досі не можуть упокоїтися.
Головним привидом форту-застави місцеві називають загиблого священника, який колись правив у тутешній гарнізонній церкві. Нібито він досі бродить темними закутками і б’є у дзвони, скликаючи на службу. Мовляв, мандруючи фортом, і справді інколи можна почути звуки церковних дзвонів, які долинають наче десь із підземелля. Через це місцеві встановили хрест над приміщенням, де була гарнізонна церква.
Світлана Калько,
http://retrorivne.com.ua.
Цікаві факти про форт
— Форт-заставу біля Дубна будували, використовуючи французький досвід. Автором проєкту історики вважають військового інженера полковника Борисова. За іншими даними, авторство створення цитаделі може належати графу інженер-генералу Едуарду Тотлебену.
— Вали почали насипати ще в 1873 році руками майже тисячі мешканців з навколишніх сіл і Дубна. Увесь місцевий камінь йшов на форт. При будівництві уперше використали бетон. Основні роботи закінчили в 1890 році. Того ж року цар Олександр III з родиною оглядав укріплення. Обійшлося воно царській скарбниці в майже 66 мільйонів рублів.
— Форт обладнали за останнім словом тогочасної науки і техніки. У 1899 році з’явилося електроосвітлення, телеграф, телефон. Через спеціальні колодязі із вмурованими в стіни рейками лебідками піднімали з підземелля боєприпаси. Автор проєкту передбачив будівництво трьох глибоких колодязів для води, що давало можливість облаштувати водопровід. Була також і каналізація зі спеціальною піччю для спалювання нечистот. Зовні цитадель оточував рів і земляні вали, укріплені стінами двометрової ширини і шестиметрової висоти.
— Форт займає площу 5,8 гектара. У центрі його — дворівнева трапецієподібна казарма із заокругленими краями. Цитадель мала 105 казематів, 35 з яких — житлові. Одночасно там могли розміститися 800 осіб. Кожен каземат мав своє призначення: для бойових дій, господарські приміщення, склади, пекарня, лазарет, операційна і навіть дезинфекційні камери. Був навіть окремий каземат-морг. Усі приміщення було оснащено вентиляцією і печами для обігріву. У 1901 році в центральній казармі збудували гарнізонну церкву.
— Тараканівський форт має форму ромба. Довжина кожної сторони по периметру сягає 240 метрів. Товщина зовнішніх стін — 3 метри. Всередину укріплення ведуть чотири підземні ходи. Під час бомбардувань солдати могли вільно пересуватися наскрізним коридором, який тягнеться по внутрішньому периметру форту. Герметичні двері й драбини виготовлено з використанням чавунних деталей. Потрапити всередину можна було лише за допомогою висувного залізного мосту, який під час облоги ховали в спеціально побудоване приміщення під насипом.
— Початково на озброєнні форту було десять шестидюймових (152-мм) гармат з дальністю стрільби 9–13 кілометрів, вісім легких гармат, вісім 57-міліметрових, 10 трьохлінійних кулеметів. Усього у форту було 40 різнокаліберних гармат та 10 кулеметів.
— Російські війська Тараканівський форт за призначенням так і не використали. Уже в 1900 році його перетворили на склад, але надмірна вологість звела цю ідею нанівець. Затим форт став в’язницею, першими «поселенцями» якої стали солдати тамтешнього гарнізону, які бунтували проти утисків офіцерів.
— Уперше Тараканівський форт використали за його призначенням у 1915-му під час Першої світової. Укріплення без бою залишили російські війська й одразу зайняли австрійські. Форт зазнав значних руйнувань під час так званого Брусиловського прориву влітку 1916-го. У боях за форт тоді загинуло 200 вояків австрійської армії, яких поховали біля фортеці.
— У 1920 році кіннотники армії Будьонного за підтримки авіації та бронепоїзда «Хоробрий» намагалися штурмом взяти форт, зайнятий на той час вояками 43-го полку Війська Польського під командуванням майора Віктора Матчинського, проте марно. Гарнізон форту в кількості тисячі солдатів бився в оточенні, доки мав боєприпаси, після чого 300 вцілілих вояків здійснили прорив.
— У 1965 році Міністерство торгівлі УРСР і штаб Прикарпатського військового округу зробили спробу обладнати на базі форту склад консервованої продукції та запчастин автомобільного парку військової частини. Для цього навіть розчистили каземати, провели освітлення. Але надмірна вологість і випаровування змусили відмовитися від цієї ідеї. У післявоєнні часи територію укріплень використовували також як тренувальне стрільбище.
— Територія старовинної фортифікаційної споруди неодноразово ставала майданчиком для зйомок відеороликів. Тут також знімали деякі епізоди відомої української художньої стрічки «Поводир» та казки-фентезі «Джура-Королевич».
— У 1983 році форт обстежила бригада київських спелеологів. Уже тоді було встановлено, що, зокрема, центральна двоповерхова казарма та арки другого поверху перебувають в аварійному стані. Тоді ж встановили, що глибина ям і провалів у необстежених підземних ходах сягає 20 метрів.
