Комп'ютерні ігри варто запроваджувати в шкільну освіту, вважає засновник компанії "JoyRocks" Тарас Тарасов, уродженець Квасилова, який поїздив по світу, деякий час жив за кордоном, але повернувся до Рівного. Якщо сучасні діти все одно ростуть з планшетами в руках, то краще дозволити їм робити це грамотно. Такі висновки п.Тарасов, експерт ігрового ринку, власник популярної у соцмережах онлайн-гри "Пташине містечко", зробив з власного досвіду та спостерігаючи за своїми дітьми. Про комп'ютерні ігри розповів Тарас Тарасов під час відеозустрічі у редакції "Рівне Вечірнє".
Тарас Тарасов під час зустрічі в редакції
— Як сталося, що хлопчик з Квасилова, який вочевидь, не з самого раннього дитинства побачив перший комп'ютер, почав розробляти та продавати комп'ютерні ігри?
— У 70-х в Квасилові не було багато можливостей для самореалізації. Та оскільки Рівне і Львів знаходяться недалеко від польського кордону, у 10 років я побачив перші імпортні комп'ютери. Зараз їх навіть калькуляторами назвати не можна, це повний примітив! Але це був якийсь інший світ, а не та сірість індустріального містечка, яку я бачив навколо — бо за Брежнєва квітучі садки Квасилова вирішили знести і побудувати там великий сірий завод. У мене тоді одразу виникло відчуття, що я буду займатися комп'ютерними іграми все життя.
— На кого розраховані ваші ігри?
— Ми дуже любимо жінок, це 85% нашої аудиторії. Жінкам подобається грати в щось таке неагресивне, кольорове, де треба про когось чи щось піклуватися: садочок, будинок, тваринку, містечко. Це не обов'язково "цифрова мама", яка сидить вдома і якій нічим зайнятися, бо ігри не замінюють материнство і взагалі не є заміною чогось. Наші ігри не потребують багато часу, на них можна витратити від 5 до 25 хвилин на день, і цього буде достатньо. Наша статистика стверджує, що найбільше люди грають перед тим, як йти на роботу — о 7.30-8.00.
— Компанія "JoyRocks" розробляє безкоштовні ігри. Як продати те, за що не потрібно платити?
— Майже все програмне забезпечення у світі стає безкоштовним, дуже мало платного. Змінилася сама парадигма бізнесу, бо велика конкуренція. Але безкоштовні ігри спрацюють лише тоді, коли ними користується дуже багато людей. У нашої гри "Пташине містечко" зараз близько 10 мільйонів користувачів, це гра для соціальних мереж. Днями уже був тестовий запуск у "Фейсбук". Працюємо над тим, щоб вона вийшла на мобільні платформи. Людина грає безкоштовно, але якщо їй щось сподобається і вона хоче щось зробити швидше, це можливо втілити за невелику плату — 50 центів, наприклад. Якщо людина хоче платити більше, чому б їй не дати таку можливість? На цьому базується основний заробіток. Плюс існує рекламна модель. Ми вже працювали з такими компаніями, як Дісней, Есферо Роше…
— Нещодавно ви зустрічалися зі студентами НУВГП, розповідали їм, як вести власний бізнес. Шукаєте майбутніх фахівців для свого офісу?
— Рівне центром ІТ не буде точно, але може бути непоганим гравцем в ІТ-сфері. Наприклад, у нашому місті на 240 тисяч населення є близько 6 ігрових студій, це доволі багато. Рік тому у Львові, місті-мільйоннику, було всього лиш 2 студії. Зараз у нас взагалі вакансій немає, навіть на горизонті. Але якщо приходять люди з палаючими очима і я бачу, що в них є раціональне зерно, то з ними можна починати працювати. Студенти мене запитують, хочуть знань і я ділюся ними. Коли я починав бізнес, мені ніхто нічого не міг підказати чи порадити, бо тоді стільки інформації просто не було, а обсяг всього Інтернету можна було умістити на скромному жорсткому диску. Я сам нині набагато відкритіший, ніж був років 20 тому. Бо приходить перший успіх і в тебе росте корона — ух, я який! А потім ти їздиш по світу і бачиш, як в Силіконовій долині вже на другий день знайомства тебе запрошують на дуже крутий старт-ап і ти спілкуєшся з людьми, в яких вже є мільярди, але вони дуже прості і невимушені. А в нас як? Купив машину і вже їздить із "зіркою на лобі". Якщо займаєшся власною справою, то вкрай потрібно бути відкритим, не боятися нового і багато комунікувати з людьми.
— Вас часто називають "ангелом-інвестором", що це означає?
— Існують венчурні фонди — величезні структури, які залучають гроші з різних джерел і вкладають їх у інші проекти, які потребують дуже великих грошей — 50-100 мільйонів доларів або які вже довели свою життєздатність і їм треба збільшувати масштаби на регіон чи на весь світ. А от коли ви тільки починаєте свій бізнес, вам ніхто грошей просто так не дасть. От для цього й існують ангели-інвестори — це зазвичай успішні підприємці. Вони роблять невеликі інвестиції у 5-50 тисяч доларів персонально й самі беруть участь у допомозі цьому проекту, консультують, допомагають контактами. Свого часу у мене було декілька проектів. Правда у тому, що велика кількість проектів у ангелів прогорає, і всього 10% стають успішними. Із 12 проектів, які у мене були 2013-го, зрештою вижив лише один — це якраз JoyRocks. Зараз я вже не фінансую інші проекти, бо маю один, яким займаюся.
— Росте покоління дітей з планшетами в руках. Чи варто цього боятися?
— У мене самого троє дітей: доньці майже 18 років, а хлопцям 2,9 і 5. Я з комп'ютерами на "ти" дуже давно, а мої діти з ними народилися. У нас є всі приставки, які коли-небудь випускалися у світі. Комп'ютер — це як з тортами чи алкоголем: якщо вживати помірно, то шкоди не буде. Комп'ютерні ігри існують всього близько 35 років і популярними у нас стали десь з кінця 90-х. Це не було масове явище, ними користувалися так звані гіки — фанати. Звідти і пішов стереотип, що всі геймери — це люди, які грають по три доби безперервно. Якщо дитина буде дивитися мультики по всіх каналах цілий день, це теж буде погано, правда ж? Все треба дозувати. Існують лиш поодинокі випадки, коли людину справді треба лікувати від ігрової залежності.
— А якщо одного дня ігри просто набриднуть людству?
— Ігри вже не зникнуть. Вони взагалі з'явилися раніше, ніж писемність. Дві мавпи взяли камінчики і кинули, ось вам і перша гра. Зараз все йде до спрощення правил гри, щоб користувач за 3 секунди зрозумів, про що ця забавка. Світ уже змінився, це просто треба прийняти. Я точно знаю, що лиш один магазин компанії "Еппл" приносить більше прибутків, ніж весь Голлівуд.
— Тоді може варто ввести комп'ютерні ігри в шкільну програму? Щоб діти не просто бавилися, але й навчалися чогось.
— Такий тренд у світі вже існує, називається геміфікейшн. Це привнесення ігрових методик в реальне життя. Говорити про це почали ще в середині 90-х, а останні кілька років вони вже запроваджені, і в першу чергу — в освіті. Технологічно зробити це і в Україні легко, але проблема у тому, що наше суспільство дуже інертне, а наша держава не заохочує нічого нового. Ігри — це розвиток, на них ми вчимося робити якісь нові речі, відіграємо нові сценарії. От зараз я вдосконалюю своє знання англійської мови якраз через американський ігровий сервіс Дуолінго. Там тебе постійно підбадьорюють — "ось який ти сьогодні молодець, виконав вправу! А тепер подивись, як це роблять твої друзі". Це мотивує.
Думаю, ігри будуть більше інтегруватися з іншими медіа, але будуть залишатися й в чистому вигляді також. Не потрібно сприймати їх як якесь зло чи як абсолютне благо — це просто є, як сніг або дощ.
— Можливо, в майбутньому комп'ютери будуть просто інтегровані в тіло? Можна буде грати в своєму мозку?
— Я цього не хочу, але бачу, що до цього йде.
