Всесвітньому дню свободи преси була приурочена презентація книги «На хвилях «Свободи» відомого українського письменника та публіциста волинянина Євгена Сверстюка, котра відбулася в Національному університеті «Острозька академія» за участю автора.
Один з представлених у книзі есе має назву «Чекання Великодня». У ньому йдеться про нелегку долю людини, котра опирається режимові. Адже Сверстюка судили «за націоналізм» у страсну п’ятницю 1973-го… Колишній дисидент і політв’язень, а нині лауреат Шевченківської премії, редактор газети «Наша віра» Євген Сверстюк є автором багатьох книг, статей з літературознавства, психології та релігії, перекладів з німецької, англійської та російської мов. Презентуючи книгу есе письменника, котрі звучали на хвилях радіо «Свобода», починаючи з 1968 року, редактор волинського видавництва «Терен» Андрій Криштальський зазначив: «Євген Сверстюк — один з небагатьох, хто говорить сьогодні правду. Але й тоді, коли за правдиве слово кидали до в’язниці, він мав мужність називати речі своїми іменами. Я слухав Сверстюка в часи тоталітаризму через тріскотню заглушувань в ефірі, і з його слів міг зрозуміти, що Україна ще не вмерла… Євген Сверстюк, без перебільшення, є легендарною постаттю не тільки в українській літературі, а й загалом у нашому суспільстві. Тому для мистецької агенції «Терен» було за честь видати його нову книгу. Вона містить есе пана Євгена, які транслювала радіостанція «Свобода», — гострі, цікаві, актуальні виступи з приводу багатьох подій, які відбувалися в українському суспільстві». Кілька років тому Євген Сверстюк став лауреатом премії ЮНЕСКО «За міжетнічну і міжконфесійну толерантність», а минулого тижня, під час свого візиту до Острога напередодні найбільшого православного свята, пан Євген отримав мантію та звання почесного академіка цього навчального закладу. Проректор Національного університету «Острозька академія» Петро Кралюк вважає — Євгена Сверстюка можна без перебільшення назвати великим українським філософом ХХ століття. Сам Євген Сверстюк, котрий уперше побував у Острозькій академії, висловив переконаність у тому, що майбутня українська еліта виросте саме на такому благодатному історичному грунті, який має цей університет. Письменник переконаний, що новому поколінню залишилося у спадок «суспільство, скалічене насильством. Воно має нахил до негативних емоцій і пошуку винних. Воно не звикло сміло захищати свободу слова — розумного і чесного».
