У давні часи, коли в телевізорі було всього лише три канали, ходив у народі анекдот про телеглядача, який перемикав канали, не бажаючи дивитись виступ Леоніда Брежнєва. Спроби були невдалими, бо на всіх трьох каналах йшло одне й те саме, а з екрана четвертого «чоловік у цивільному» суворо попереджав: «Не перемикати!». Минуло понад двадцять років і старий анекдот повернувся на наші телеекрани.
У давні часи, коли в телевізорі було всього лише три канали, ходив у народі анекдот про телеглядача, який перемикав канали, не бажаючи дивитись виступ Леоніда Брежнєва. Спроби були невдалими, бо на всіх трьох каналах йшло одне й те саме, а з екрана четвертого «чоловік у цивільному» суворо попереджав: «Не перемикати!». Минуло понад двадцять років і старий анекдот повернувся на наші телеекрани. Тільки замість Брежнєва на екранах трьох каналів сидів Путін, милостиво відповідаючи на запитання українських журналістів. Ви можете собі уявити три центральних російських телеканали, які б надали по годині найдорожчого (за рекламними розцінками) часу, аби поговорити з Кучмою? Щоб провідні російські журналісти українською мовою запитували у нашого Президента, за кого слід голосувати на російських виборах? Фізична неможливість чогось подібного підтверджує, ким саме вважають себе по відношенню до Росії керівники трьох каналів, що показували Путіна. Як прибиральниця у сортирі, яка вже давно не відчуває запаху лайна, ці люди нездатні усвідомити становища, в яке вони себе поставили. Вони не відчувають глибини приниження, на яке пішли, добровільно чи не дуже надаючи безпрецедентний ефір керівнику сусідньої держави. Якщо до цього хтось ще мав ілюзії на рахунок нашої державної незалежності, то тепер говорити немає про що. Нас, звісно, і не думали запитувати, чи хочемо ми дивитися багатопрограмного Путіна, чи ні. Просто показали і все. За кілька днів до виборів свої дружні почуття до Росії наввипередки висловлюють обидва основні кандидати на посаду українського Президента. Ніхто не проти, із сусідами слід дружити. Але ж не так запопадливо! Не знаю, як кому, а мені не хочеться відчувати себе громадянином держави другого сорту, долю якої вирішують в іншій столиці. Я хочу, щоб мій Президент говорив з усіма президентами як рівний. А Президент не хоче. Ні теперішній, ні майбутній, хто б із двох не переміг на виборах. Одна втіха — тепер у телевізорі не три, а набагато більше програм. І дивитися трипрограмного Путіна мене вже ніхто не може примусити!
