24 червня одразу декілька рівненських сайтів (а за ними й центральні ЗМІ) вибухнули радісними повідомленнями про те, що Рівненський апеляційний господарський суд виніс рішення на користь багатостраждального трудового колективу "ПрикарпатЗахідтранс", і найближчим часом компанія зможе відновити свою діяльність, якщо наступним судовим рішенням буде розблоковано нафтопровід.
Дані публікації були щедро припорошені фотографіями простих трудящих із саморобними плакатами: "Руки геть від ПрикарпатЗахідтранс", "Не дамо залишити 800 людей без роботи" тощо. Ну, як не зрадіти тому, що членам величезного і згуртованого у важкій боротьбі за свої права колективу тепер не доведеться продавати бабусині ікони, щоб прогодувати немовлят?
У деталі (що то за нафтопровід, хто з ким і за що судився) ЗМІ особливо не вдавалися, та це й зрозуміло: бекграунд і підґрунтя цієї казкової історії зі щасливим кінцем могли б не тільки зіпсувати свято, але і викликати у патріотично налаштованого читача обурення.
Історія спірного нафтопродуктопроводу
Отже, про що ж ідеться? Після розвалу СРСР колишні союзні республіки розділили загальне надбання таким чином: майно, розташоване на території кожної новоствореної держави, дісталося цій державі. Це цілком справедливе і прийнятне для колишніх "співмешканців" положення знайшло своє відображення в низці законів.
Після розділу загальносоюзного майна близько двадцяти об'єктів на території України залишалися спірними. У розряд спірних (а тому - тимчасово безхазяйних) об'єктів потрапила і частина магістральних нафтопродуктопроводів Грозний-Армавір-Трудова і Самара-Західний напрямок довжиною 1433 км, що проходить територією України. Цим трубопроводом Росія транспортує в Україну і Європу дизельне паливо. Російська Федерація довгі роки наполегливо вважала це майно своїм, проте довести своє право власності не намагалася, та й в принципі не могла через відсутність законних підстав.
Через те, що право власності на трубопровід не було врегульовано, Росія в особі розташованої в м. Рівне компанії "ПрикарпатЗахідтранс" (дочки російської державної компанії "Транснєфтєпродукт") експлуатувала його абсолютно безкоштовно. Такий стан речей не влаштовував Україну, яка вважала цей трубопровід своїм. І, правда, чому горезвісна газова труба - українська, а нафтова - ні?
У 2011 році заступник генерального прокурора України подав позов в інтересах держави в особі Фонду держмайна України до дочірнього підприємства "ПрикарпатЗахідтранс" про визнання права власності на нафтопродуктопровід за державою Україна та витребування майна з чужого незаконного володіння. 22 березня 2011р. Господарський суд Рівненської області цей позов задовольнив.
Росіяни не могли змиритися з втратою стратегічно важливого об'єкта. "ПрикарпатЗахідтранс", заручившись підтримкою Федерального агентства з управління державним майном РФ, спробував оскаржити це рішення: подав апеляцію, потім була касація і... наступне коло.
Справа про спірну трубі двічі пройшла всі судові інстанції. У росіян в особі "ПрикарпатЗахідтранс" практично не було жодних шансів довести своє право власності, проте вони завзято боролися, пред'являючи суду досить сміховинні аргументи. Наприклад, намагалися довести, що подібні справи взагалі не повинні вирішуватися в судовому порядку, посилаючись при цьому на законодавство про об'єкти соціального призначення.
Коли ж спроба видати магістральний трубопровід за санаторій-профілакторій провалилася, росіяни намагалися представити його суду як охоронювану законом іноземну інвестицію. Нафтопродуктопровід, створений в 70-і роки на території СРСР, коли ні Російська Федерація, ні Україна ще не були окремими державами, раптом став іноземною інвестицією, практично подарунком від братнього народу!
Слід сказати, що і сама компанія "ПрикарпатЗахідтранс" не на порожньому місці виникла. Вона стала правонаступницею Прикарпатського управління "Прикарпаттранснафтопродукт", який був створений ще 1970 року. Після розвалу СРСР, поки Україна перебувала в шоковому стані від раптово здобутої свободи, "Роснєфтєпродукт" прибрав до рук це підприємство з усім його майном, яке після проголошення незалежності фактично і юридично належало Україні. Реєструючи дочірнє підприємство, засновник нічим не підтвердив своє право власності на майно, внесене в статутний фонд. Тим не менш, в статуті "ПрикарпатЗахідтранс" сказано, що все майно, яким ДП володіє, користується і розпоряджається, є федеральною власністю РФ. Очевидно, росіяни діяли за принципом: хто перший прокинувся, того і капці.
Труба наша!
Усі аргументи російської сторони розбилися об норми чинного українського законодавства. 25 листопада 2014 р. Рівненський апеляційний господарський суд, ретельно проаналізувавши правові позиції сторін, своєю постановою залишив у силі рішення Господарського суду Рівненської області від 22 березня 2011р. визнавши таким чином право власності на спірну частину магістральних нафтопродуктопроводів за державою Україна в особі ФДМ і витребував це майно з незаконного володіння ДП "ПрикарпатЗахідтранс".
Після переможного для української сторони судового рішення менеджмент "ПрикарпатЗахідтранс" та їхнє російське начальство, зрозумівши, що шанси виграти справу в касаційному порядку дуже і дуже низькі, спробували відкачати з трубопроводу технологічний запас дизельного палива, мотивуючи це тим, що в рішенні суду про право власності на трубопровід не йдеться про його "начиння". І, незважаючи на те, що наступним своїм рішенням від 22 грудня 2014р. Господарський суд Рівненської області заборонив відкачувати паливо, вже 25 грудня почалося його витіснення в напрямку Угорщини. Частина дизеля викачувалася з труби в Україні - на лінійній виробничо-диспетчерській станції в смт. Смига, Рівненської області.
За даним фактом Управлінням МВС у Рівненській області одразу ж було відкрито кримінальне провадження. Слід віддати належне правоохоронним органам і фіскальній службі: завдяки їх реакції витіснення палива в бік Угорщини припинилося. Однак за кілька днів з трубопроводу все ж було викрадено 17 тис. тонн дизеля.
Факт витіснення саме такої кількості дизеля підтвердив і сам керівник "Транснєфтєпродукту" Ніколай Токарєв у своєму коментарі російським ЗМІ: "Маленький суд маленького українського містечка Рівне прийняв рішення про націоналізацію нафтопродуктопроводу, за яким Угорщина отримує дизпаливо з Росії. Сьогодні Рівненський суд звинуватив" Транснєфтєпродукт " у крадіжці нафтопродукту з труби. Ми почали "вичавлювати" нафтопродукт у напрямку Угорщини азотною пробкою, а вони вирішили, що ми крадемо нафтопродукт із труби. Нам вже вдалося вичавити близько 17 тисяч тонн, все інше залишилося в трубі ". При цьому Токарєв заявив, що близько 100 тисяч тонн дизпалива, що знаходиться у трубопроводі, є власністю російської державної компанії "Башнєфть", а ще близько 40 тисяч тонн - технічна нафта, що належить "Транснєфтєпродукту".
Дане діяння, що спочатку кваліфікували як крадіжку (ст. 185 КК України), згодом було перекваліфіковано в диверсію (ст. 113 КК України). На той технологічний обсяг, що залишився в трубі, був накладений арешт.
17 березня 2015 Вищий господарський суд України, підтвердивши правомірність рішень, прийнятих попередніми інстанціями, поставив довгоочікувану крапку в чотирирічній суперечці між Україною та РФ: нафтопродуктопровід остаточно і, здавалося б, безповоротно був визнаний власністю України.
Суддя вважає, що труби не існує
Тоді Росія, за своїм звичаєм, пустила в хід "жінок і дітей", тобто стражденний трудовий колектив, який вже довгі місяці мало не по смітниках розшукує собі їжу. Мовляв, жорстока Генпрокуратура і злі суди позбавили 800 сімей засобів до існування! Людей, безумовно, дуже шкода. І тому, що їхні менеджери, вкравши з нафтопродуктопроводу чималу частину технологічного запасу, кинули їх напризволяще, і тому, що сьогодні їх безсоромно використовує у своїй брудній грі проти України Російська Федерація. І де? У Рівному! Там, де журналісти, активісти та просто небайдужі громадяни виловлюють на прилавках кожну одиницю товару з Росії та таврують ганьбою продавців за відсутність патріотизму. І невтямки цим небайдужим громадянам: те, що виглядає як війна страшної Генпрокуратури з милим трудовим колективом, насправді є боротьбою України з Росією, з її одвічною жадібністю і ненаситністю.
Паралельно з формуванням потрібної громадської думки навколо ситуації із заблокованим нафтопродуктопроводом, "ПрикарпатЗахідтранс" подав до Господарського суду Рівненської області заяву про перегляд рішення цього ж суду від 22 березня 2011р. (правомірність якого була підтверджена найвищою інстанцією) у зв'язку з нововиявленими обставинами.
21 квітня 2015р. суддя Ярослава Гудзенко за одне засідання (!) і практично без розгляду прийняла рішення - заяву задовольнити. Суддя місцевого суду, що має три роки суддівського стажу, фактично скасувала постанову, винесену колегією суддів ВГСУ!
Що ж то за нововиявлені обставини, які є настільки вагомими, що судді довелося поступитися національними інтересами України? Виявляється, трубопровід, який будувався за радянських часів, вже давно згнив і списаний, а цей - зовсім інший, новий, нещодавно побудований росіянами. І українці взагалі не можуть на нього претендувати. Як доказ представники "ПрикарпатЗахідтранс" подали лист, в якому "Транснєфтєпродукт" написав, що трубопровід списаний. І все. Ніякої технічної документації, що підтверджує ведення якихось робіт з демонтажу старого трубопроводу і прокладання нового - немає. Взагалі нічого. Ні актів, ні кошторисів, ні креслень, ні єдиного манісінького папірця. Але ж, погодьтеся, такі роботи не можуть вестися без документації - проектної, дозвільної, фінансової і т.д. Зрештою, ці роботи не можуть вестися таємно від людських очей. Як сталося, що магістральний трубопровід підмінили, і ніхто нічого не помітив, навіть самі співробітники "ПрикарпатЗахідтранс", жодного разу не згадавши про це за чотири роки судової тяганини?
"Росіяни і Єремеєв включалися по повній ... Суддя рівненського суду Ярослава Гудзенко фактично у змові з росіянами", - написав на своїй сторінці в Facebook народний депутат Сергій Висоцький.
Святе місце порожнім не буває
Щодо росіян - зрозуміло. Але при чому тут Єремєєв? Ходили балачки, що поки йшла суперечка за трубу, Путін дав розпорядження державній компанії "Транснєфтєпродукт" сплавити її від гріха подалі компанії ЛУКОЙЛ. Тій самої російської компанії, яка зробила вигляд, що гордо, грюкнувши дверима, йде з українського ринку, а сама успішно продовжувала на ньому оперувати, щоправда, під іншим брендом. Тій самій, що найактивнішим чином брала участь у тіньових схемах контрабандиста Курченко. Тій самій, що своїми діями підриває енергетичну і національну безпеку України. Тій самій, що останнім часом дуже затоваришувала з українським депутатом-олігархом Ігорем Єремеєвим, чиї компанії незмінно виграють державні тендери на постачання палива для Укрзалізниці та Міноборони, виставляючи ціну значно вищу за ринкову і, зрозуміло, набагато вище тої, за яку воно купувалося.
Чому Міноборони купує бензин марки А-80, вироблений державною компанією "Укргазвидобування", не безпосередньо, а через єремеєвські компанії-прокладки - загадка. Втім, відгадка настільки проста і очевидна, що не має сенсу її озвучувати. Отримання надприбутків від таких поставок - це тільки фасадна частина схем групи "Континіум" (WOG), що належить Єремеєву.
Менш очевидні інші схеми. Але, якщо зіставити деякі факти, стає ясно, як працюють єремеєвські компанії. З 2014 року підприємства групи компаній "ВОГ" (ТОВ "ВОГ Трейдинг", МПП "Феон", ТОВ "Клевер-ПМ", ТОВ "Донріво") були найбільшими покупцями газового конденсату у ВАТ "Укргазвидобування", поряд зі скандально відомою групою "БРСМ". Так-так, те саме "Укргазвидобування". Протягом 2014-2015 рр. підприємства Єремеєва отримали 67 687 тонн газового конденсату на загальну суму 516 731 858 грн. Потім, за наявною інформацією, цей газовий конденсат на нафтобазах Єремеєва піддавався переробці за допомогою "присадок", в результаті чого виходила продукція, за складом подібна до автомобільних бензинів, але набагато гіршої якості - контрафакт. Так створювалися бензини А-95, А-95ЕВР і А-95преміум (з вмістом спиртів), які в подальшому реалізовувалися через власну мережу АЗС "ВОГ" кінцевим споживачам. Як відомо, газовий конденсат, на відміну від бензину, не є підакцизним товаром. Зрозуміло, про що я?
Щоб не бути голослівним, наведу деякі цифри. З групи "ВОГ" основним покупцем газового конденсату є МПП "Феон". Протягом 2014-2015 рр. на підприємство було поставлено 62 720 тонн даної рідини. Саме "Феон" протягом того ж періоду часу отримав від підприємства ТОВ "Елемент Оіл" (з групи компаній "БРСМ") 7 890 тонн метанолу технічного, який використовується в тому числі і для виготовлення бензинів з додаванням спиртів.
За вказаний період МПП "Феон" реалізувало іншим суб'єктам господарювання всього 29 тис. тонн газового конденсату, що більш ніж вдвічі менше, ніж цієї рідини було придбано. Куди ж поділася решта - майже 34 тис. тонн? Очевидно, була використана для незаконного виготовлення палива. Якщо це так, то держава недоотримала 7 млн ??євро акцизного збору.
Тим не менш, деякі "постачальники палива" у "ВОГ" є. Це велика кількість компаній, частина з яких зареєстрованих за однією адресою (за дивним збігом обставин співпадає з адресою офісу народного депутата Володимира Зубика, якого ЗМІ пов'язують зі скандально відомою "Лівелою"), де засновник, директор та головний бухгалтер одна й та сама особа. Від таких підприємств з явними ознаками фіктивності група компаній "ВОГ" протягом 2014-2015 рр. отримала паливно-мастильних матеріалів на загальну суму майже 2,5 млрд грн. При цьому податковий кредит (відшкодування ПДВ) склало майже 490 млн грн. Якщо говорити відверто, то є величезна ймовірність, що підприємства групи "ВОГ" проводили безтоварні операції, просто перевели в готівку (проконвертували) 2,5 млрд грн, при цьому майже півмільярда отримавши від держави у вигляді відшкодованого ПДВ. Та ще й прикрили таким чином виготовлення контрафактного бензину. А, можливо, і контрабанду. Ходять чутки, що Єремеєв, крім іншого, займається і контрабандою нафтопродуктів, завозячи їх через "лояльні" митні пости з Румунії.
Тільки реалізуючи останні півтора року паливо Міноборони та Укрзалізниці, група компаній "ВОГ" за рахунок використання в ланцюгу постачальників підприємств з ознаками фіктивності, мала можливість знизити ПДВ на суму близько 330 млн грн. і недоплатити 18 млн євро акцизного збору.
Подейкують також, що саме Єремеєв, який має великий вплив на своїй рідній Рівненщині, докладає максимум зусиль, щоб труба не стала державною. Йому вигідно, щоб її забрав ЛУКОЙЛ.
Рішення судді місцевого суду вище за Указ Президента?
6 травня ц.р. суддя Гудзенко, відхиливши клопотання ФДМ про свій же відвід, призначила експертизу по даній справі і призупинила провадження до отримання її висновків. 14 травня і ФДМ, і заступник Генпрокурора України подали апеляційні скарги, які було об'єднано в одне провадження. Розгляд справи в Рівненському апеляційному суді призначили на 24 червня.
За іронією долі в той же день, 6 травня 2015р., Рада національної безпеки і оборони України прийняла рішення, в якому вказала: "З метою мінімізації існуючих загроз енергетичній безпеці держави та забезпечення підготовки об'єктів паливно-енергетичного комплексу до роботи в опалювальний сезон 2015/16 року Рада національної безпеки і оборони України постановляє доручити Кабінету Міністрів України невідкладно визначити центральний орган виконавчої влади, відповідальний за збереження та експлуатацію частини нафтопродуктопроводів Самара - Західний напрямок і Грозний - Армавір - Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км, та вжити заходів щодо забезпечення захисту економічних інтересів держави ".
Указом Президента України № 298/2015 від 28 травня 2015 це рішення РНБО було введено в дію.
Отже, з одного боку є Указ Президента, рішення РНБО і постанова ВГСУ про те, що трубопровід належить Україні, а з іншого - є нашвидкуруч написане рішення молодої судді Гудзенко, яка спростовує дане твердження. Здавалося б, очевидно, на чий бік мала б пристати апеляційна інстанція. Але ці "жінки і діти" з плакатами під судом (і, цілком ймовірно, інші, більш переконливі аргументи від пана Єремеєва) змусили колегію суддів Рівненського апеляційного господарського суду прийняти рішення, що суперечить і суті права, і здоровому глузду. Вони, під захоплені оплески найнятої публіки, залишили в силі рішення судді Гудзенко.
А нам залишається лише чекати рішення касаційної інстанції і сподіватися, що аргументи Ігоря Єремеєва, який не бере участі у спорі, але дуже зацікавлений у виграші росіян, не справлять належного враження на шановних суддів ВГСУ.
У іншому випадку, трубопровід таки дістанеться ЛУКОЙЛу. І пан Єремеєв, працюючи за старими добрими курченковскіми контрабандними схемами, вже не соромлячись, зможе підім'яти під себе весь ринок нафтопродуктів ...
Роман ВОЛИНСЬКИЙ
Джерело
censor.net.ua
