«Це вже зовсім не та армія, що була у 2014 році»

1258 0

Ми у соцмережах:

«Це вже зовсім не та армія, що була у 2014 році»

«Якщо ви не відчуваєте жаху війни, отже, ми свою роботу виконуємо добре». Такі слова написав командир одного з батальйонів, які у зоні ООС продовжують захищати кордони України. За чотири роки війни українська армія значно змінилася: уже вистачає і їжі, й одягу, і засобів безпеки. Проте є речі, які військовикам все ж потрібні, — про них розповіла Тетяна Воронцова, керівниця громадської організації «Рівне-Такмед», яка навчає бійців тактичної медицини.

Нещодавно пані Воронцова разом з колегами повернулася зі сходу, де проводила чергові навчання у 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді. Заодно бійцям представники ГО доставили куплений позашляховик.

— Військовики звернулися до нас, що потребують автомобілів підвищеної прохідності, оскільки незабаром їм припаде виїзд у зону ООС , а у них мало авто, окрім, звісно БМП та БТР, щоб пересуватися по території. Разом з небайдужими людьми ми зібрали кошти, з’їздили за кордон, купили там «Опель Фронтеру» і розмитнили його як гуманітарний вантаж для Збройних сил України.

— Довго довелося збирати кошти на цей автомобіль?

— Конкретно на це авто — ні, оскільки левову частку на нього дали американські друзі, які дуже переймаються проблемами в Україні і які з початку війни передавали нашим військовикам дуже багато й одягу, і біноклів, і складових для аптечок. Решту зібрали своїми силами. Наша організація спеціалізується на навчанні військовиків тактичної медицини, ми не є волонтерською організацією, як, наприклад, «Руєвит» чи ДАР. Проте коли нас просять про допомогу, ми намагаємося знайти військовикам те, чого вони потребують. Так, уже почали збір коштів на ще один автомобіль.

— А чого, окрім авто, ще потребують військовики у зоні ООС?

— Чогось нагального немає. Це вже зовсім не та армія, яка була у 2014 році, коли її потрібно було і вдягати, і годувати. На сьогодні навіть у тих, хто за кілька кілометрів від лінії розмежування, є прекрасне харчування — з м’ясом, печивом, сирами, маслом. Звісно, все залежить ще від внутрішньої організації у бригадах та батальйонах, але там, де були ми, все було на дуже хорошому рівні. Умови проживання, звісно, не готельні, але стараються все зробити, аби людина могла нормально відпочити, помитися. Тому наразі, наприклад, є потреба у дизельних генераторах, аби у випадках, коли зникає електроенергія, можна було і опалювати приміщення, і нагрівати воду.

З військовою формою проблем немає: на будь-який зріст і розмір буде комплект. Там само вистачає бронежилетів, касок, зброї. Аптечки також у всіх є, і укомплектовані вони майже за стандартами НАТО: є турнікет, а не радянський джгут, ножиці, маркер, наліпки, індивідуальний перев’язувальний пакет. Звісно, можна було б удосконалити ці аптечки, але це вже далеко не те, що було у 2014-му. Окрім того, бійці вже знають, як рятувати життя.

Найбільше ж військовики потребують розуміння, що вони — не одні, що їх пам’ятають і підтримують. Дуже мотивують дитячі малюнки. Ми, коли їхали, написали пост у Facebook і закупили різні смаколики, яких небагато на війні, а також звернулися до шкіл, щоб діти намалювали малюнки та підписали листівки. Дехто навіть зробив аплікації, зокрема ангеликів. Ви й уявити не можете, як бійці були раді цим дитячим малюнкам та виробам. Обклеюють ними стіни, вішають на ялинку. Це основне, чого вони потребують, як на мене.

— Ті, хто продовжує воювати, не розчарувалися? Які настрої у бійців?

— Ні, вони не розчаровані зовсім. Хотіла б зачитати уривок із повідомлення, яке мені написав командир одного з батальйонів: «Ми тут, щоб ви там могли жити спокійно. Тому розділимо: ми — тут, ви — там. Нічого спільного — кожен зайнятий своєю справою. Потрібно пам’ятати, що ніхто нікому нічого не винен. Ми отримуємо зарплату і це наша робота: ми робимо її, як лікар у лікарні, токар на заводі, продавець у магазині. Ви там, хто спокійно живе, нам нічого не винні. Наша робота і полягає у тому, щоб ви всього того жаху не бачили. Якщо ви його не бачите, отже, ми свою роботу виконуємо добре. Звісно, підтримка важлива, але з іншого боку, ти розумієш, що ти не можеш робити свою роботу погано. Треба буде — померти тут, але не піти. Це відповідальність перед тими людьми, які вірять і підтримують».

У цих словах якраз і передана вся суть: військовики не будуть просити про допомогу тепер, хоча підтримки вони потребують.

— Між військовослужбовцями, які воювали у 2014-2015 роках і зараз, є психологічна відмінність?

— Перші роки війни, коли було багато загиблих, котли, великі обстріли, відрізняються, звісно, від того, що тепер. Зараз не така масовість втрат, хоча й досі — по кілька бійців щодня. Окрім того, психологічне розуміння, що ти сам підписав контракт і добровільно погодився ризикувати своїм життям, робить людину більш стійкою.

Алла САДОВНИК.

Якщо ви бажаєте долучитися до збору коштів на авто для військовиків або передати одяг для дітей на Луганщині, можете зв’язатися з Тетяною Воронцовою через її сторінку у Facebook. Окрім того, допомогти можна, взявшись за волонтерську роботу, наприклад, плетіння маскувальних сіток.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також