Минулої п’ятниці в Гощанському районному суді пролунав виправдальний вирок по кримінальній справі Віктора Федорова, Василя Голубінки та Сергія Філіпішина, які ще в 1998 році долучилися до приватизації Бабино-Томахівського цукрового заводу. Перший з них очолював потужний міжнародний концерн, а двоє інших входили до складу керівництва цукрового заводу.
Минулої п’ятниці в Гощанському районному суді пролунав виправдальний вирок по кримінальній справі Віктора Федорова, Василя Голубінки та Сергія Філіпішина, які ще в 1998 році долучилися до приватизації Бабино-Томахівського цукрового заводу. Перший з них очолював потужний міжнародний концерн, а двоє інших входили до складу керівництва цукрового заводу. Їх звинуватили у створенні організованого злочинного об’єднання, яке поставило собі за мету привласнити завод, що, на думку правоохоронних органів, і зробило. Для цього спільники, начебто, зловживали службовим становищем, підробляли документи та розтрачували колективне майно. Понад півроку тривало судове слідство, яке закінчилось таким несподіваним для багатьох результатом. Державний обвинувач з прокуратури області просив суд позбавити волі Федорова на 4 роки, Голубінку — на три з половиною, а Філіпішина — на 3 роки. На відміну від скептиків, які заздалегідь співчували підсудним, прогнозуючи їх засудження за результатами розгляду цієї справи, в невинності своїх підзахисних були впевнені хіба що самі підсудні та їхні захисники. В одного з них — відомого в області адвоката Олександра Бражнікова — ми поцікавились враженнями від процесу. Розповідає Олександр Бражніков: — Ще на досудовій стадії я намагався переконати слідство в тому, що фігуранти справи проводили цілком легітимні господарські операції й здійснювали законні цивільно-правові дії, результатом яких стало відновлення виробництва, погашення заборгованості із заробітної платні й врешті-решт — врятовано від неминучого банкрутства підприємство. На жаль, мої заяви про більш глибокий аналіз обставин справи не було взято до уваги, а клопотання про безпідставність звинувачення — відхилено. На відміну від слідства, суд не лише детально розібрався у круговерті подій та фактів навколо приватизації підприємства, а ще й дав юридично бездоганну оцінку діям підсудних та їхнім намірам, не знайшовши в них складу будь-якого злочину. Упродовж усього терміну розгляду справи дуже контрастувало, з одного боку — бажання державного обвинувачення виступати, в тому числі й в інтересах акціонерів підприємства, які за логікою і постраждали від злочинної оборудки олігархів, а з іншого — цілковите схвалення працівниками заводу тих перемін, які настали в їх трудових відносинах з новими власниками. На мою думку, це і стало рушійною силою прийнятого судом процесуального рішення. Погодьтеся, що визнання когось винним у заподіянні шкоди при відсутності претензій від «потерпілої» сторони, яка себе, до речі, такою не вважає, виглядало б щонайменше нелогічним, а покарання незаконним, і я задоволений, що суд дійшов саме такого висновку.
