Про військовиків розповів на своїй фейсбук-сторінці секретар Рівненської міської ради Віктор Шакирзян.
Володимир Тарнавський народився у Рівному. Закінчив місцеву третю школу, а за тим здобув фах лицювальника-мозаїчника у ПТУ №1.
Працював Володимир за фахом здебільшого в різних містах України, хоча іноді виїжджав і за кордон.
– Брат був у морфлоті під час строкової служби в армії. А коли почалося повномасштабне вторгнення, Володя пішов добровольцем у військкомат. Проте з першого разу його не взяли. Він іще кілька разів ходив, нагадував про себе, хотів йти служити. І от в червні 2022 року його таки призвали, – розповідає сестра Героя Ольга.
Наш захисник відслужив півтора роки у Збройних силах України. Запальний та щирий Володимир побував у найгарячіших точках держави. Проте подробиць служби рідним не розповідав. Ділився невеликою інформацією з друзями, але не з мамою. Намагався максимально вберегти її від таких розмов, аби менше нервувала.
51-річний старшина, водій гранатометного відділення Володимир Тарнавський загинув 12 жовтня під час виконання бойового завдання внаслідок штурмових дій противника на Донеччині. У нього залишилися батьки та рідна сестра…
Станіслав Данильченко народився у Рівному. Здобув фах зварювальника у ПТУ №1. Перший час займався підприємницькою діяльністю, а за тим працював водієм на одній з рівненських маршруток.
Добрий, щедрий Станіслав міг віддати усе іншим, надзвичайно любив свою сім’ю, дітей — двох донечок та онуків. Завжди старався придбати їм усе, що б хотіли, балував.
-Тато дуже любив природу, риболовлю, любив свою країну. Він завжди відмовлявся від поїздок за кордон, віддавав перевагу подорожам Україною, – розповідає донька нашого Героя Ольга.
Станіслав завжди відстоював справедливість. Тому не шкодуючи себе став на захист рідної країни.
– Він не служив в армії, але не міг лишатися осторонь. Тато пішов добровольцем у ЗСУ в березні цього року. Він хотів захищати нас, своїх рідних, говорив, що хоче, аби рідні жили у вільній країні, – продовжує Ольга.
Про службу родині захисник не розповідав: беріг їхні нерви та й дотримувався режиму тиші.
– Тату стало погано у Дніпрі, він втратив свідомість. Його направили в наш Рівненський госпіталь, але встановити діагноз не могли — у легенях набиралася вода… Тато дуже хотів якомога швидше одужати й повернутися до своїх побратимів, говорив, що вони його чекають, та й сам чекав зустрічі з ними,– продовжує донька.
На жаль, 2 листопада 52-річний солдат Станіслав Данильченко помер.
