Михайло Шелест (прізвища змінені — Авт.) був лише виконавцем плану, як багато інших людей, що потрапляють у скруту. Його функція полягала в реєстрації та відкритті на своє ім’я фірми, знятті з розрахункового рахунка готівки і передачі її тому, хто запропонував заробити в такий спосіб. Шелест одержував від оборудки свій відсоток і в деталі не вдавався. До цього він відсидів у тюрмі 11 років і виробив звичку не ставити зайвих запитань.
В юні роки Михайло хотів стати художником і навіть одержав спеціальну освіту. Але обставини, помножені на особливості вдачі, повели майбутнього художника іншими стежками. У 23-річному віці Шелест на 8 років потрапив за грати за те, що до смерті побив рідну матір. Розлючений син навіть не підпустив до нещасної своєї співмешканки, яка поривалася надати жінці допомогу. Через кілька років після звільнення Шелест ще на три роки повернувся у добре знайомі місця, цього разу — за зухвале хуліганство. За таких обставин життя, звичайно, не складалося, — до всього пережитого тепер додавалося тавро зека. Дружина його покинула, а з сином стосунки усе ж підтримував. Бажання мати гроші, житло та машину спонукало Шелеста без вагань прийняти пропозицію знайомого йому Довбенка, який, до того ж, нічого на перший погляд кримінального не пропонував — реєструвати на себе фірми та знімати гроші. У червні 1999 році Шелест через знайомого придбав уже оформлену приватну фірму, як директор відкрив розрахунковий рахунок і за вказівкою Довбенка у вказані дні знімав готівкою великі суми грошей, по 30-50 тисяч гривень. Схема діяльності була типовою: на рахунок надходили гроші від покупців товарів, Шелест знімав їх і передавав Довбенку, а той домовлявся з покупцями так, що вони не сплачували податку на додану вартість, а продавець залишався з пакетом документів на товар та винагородою. Невдовзі Шелест залучив до справи ще двох знайомих, які повідкривали на свої прізвища фіктивні фірми, призначаючи директором Шелеста. Варто зауважити, що самому Шелесту, хоч він і мав негарну біографію, жодного разу не спало на думку зникнути із сумкою, наповненою пачками грошей, у невідомому напрямку. Але, судячи зі способу життя, одержував він непогано. У підприємця, який обіймав одночасно кілька «директорських» посад, з’явився автомобіль, дорогі речі, а відтак — друзі та кохані жінки. Незаконні операції на рахунках фіктивних фірм виявив податковий інспектор під час проведення планової перевірки. У жовтні 2000 року, коли Шелест черговий раз прийшов знімати кошти, його в банку затримали працівники податкової міліції. Згодом, під час слідства, Шелест зізнався, що з переляканого вигляду працівниць банку одразу запідозрив неладне, але втікати не став. Коли проти Шелеста порушили кримінальну справу, його примарне благополуччя зникло швидко, як міраж. Грошей не стало, автомобіль відібрали за борги, речі зносилися, а друзі та кохані кудись поділися. Шелест почав швидко деградувати — запах парфумів змінився запахом постійного перегару. Одного разу, під час чергової пиятики на квартирі знайомого, Шелест двічі вдарив ножем у живіт приятеля, що обтяжило його вину, оскільки на той час він уже перебував під слідством. Михайло опустився до того, що підстеріг у під’їзді колишню кохану, коли та поверталася з базару, і коли вона відмовилася добровільно віддавати сумку, зацідив їй кулаком в обличчя і відібрав сумку з гаманцем, у якому знайшов 50 гривень. Після цього підслідного заарештували. У березні цього року місцевий суд Рівного засудив Шелеста за фіктивне підприємництво, завдання тяжких тілесних ушкоджень та пограбування до п’яти з половиною років позбавлення волі. Два приятелі Шелеста, звинувачені також у фіктивному підприємництві, реального покарання уникнули, — один як інвалід потрапив під амністію, іншому призначили покарання з іспитовим строком. Довбенко ще перебуває під слідством.
