Автор пригодницького роману "Тераріум" вважає, що українська держава зайшла у своєму історичному розвитку в глухий кут. З цього тупика є три виходи: крах України як держави, революційний переворот або його альтернатива — безкровна інтелектуальна революція. Її організацію письменник Святослав Добровольський вважає національною ідеєю на цьому історичному етапі.
— Пане Святославе, ви вважаєте, що знайшли суспільну панацею? — Не так панацею, як дієвий спосіб вирішення політичних протиріч і суперечностей, що призвели до руйнування країни. Іншого просто не має. — Що ж це за революція? Чим вона відрізняється від звичайних революцій? — Алгоритм усіх переворотів приблизно такий: мислителі ворохоблять бунтарськими ідеями народ, ці ідеї захоплюють маси, і тоді просвітлені пасіонарії вішають королів, відрубують голови монархам й наївно тішаться анархістською вольницею. Це триває недовго. Незабаром приходить Наполеон (Сталін, Гітлер...) і починає потроху розстрілювати революціонерів. Такий механізм історичного поступу. З погляду суспільного прогресу революції — добра річ, вони ведуть до розвитку. Але у них є один маленький недолік — революційні ритуали потребують людських жертвоприношень; дерево прогресу добре росте лише тоді, коли його поливають кров'ю. Уникнути революцій неможливо. Будь-яка влада схильна зажиратися і деградувати. Тому періодично обібраний нею народ бунтує. І все повторюється знову... Єдине, чим можна запобігти кривавим заворушенням — інтелектуалізувати революційний рух. — Як це розуміти? — Усе просто. Серед народу є стільки розумних, добрих, чесних людей, а нами правлять пройдисвіти, шахраї і мироїди. Тому Україна дійшла до ручки. Ми живемо найгірше поміж усіх сусідів. Нас за двадцять літ без голодомору поменшало щонайменше на 7 мільйонів. А головне — немає справедливості. Правди ніде не добитися. "Кругом неправда і неволя. Народ замучений мовчить..." Далі так жити не можна! Питання стоїть руба: або народ знайде в собі сили і скине олігархічне іго, або втратить державність і, можливо, розчиниться як етнос в інших народах. Це розуміють усі. Але люд розчарований. Ніхто не вірить в можливість щось змінити і всі бояться різанини. Як скинути руйнівну владу у мирний спосіб? А ніяк. Самі вони її не віддадуть. То такі прийшли, що зубами за неї будуть триматися. Відібрати силою — буде кровопролиття. Та і не має сили, яка могла б з владою тягатися. Опозиція надто гнила і продажна, вона не здатна на вчинок, національного лідера немає. За великим рахунком, немає кого поставити замість нинішніх гауляйтерів. Українські перспективи геть невтішні. І це при тому, що в народі повно талантів, мислителів і мудреців. Та мудрі до влади не рвуться. Вони вміють бути щасливими тим, що мають. Їх треба у владу привести. Себе порятувати може тільки сам народ, розкривши упосліджений людський потенціал. Але народ ще спить, його спершу треба розбудити. Це завдання для інтелектуальної еліти — інтелігенції. — І що тоді? — От тоді й почнеться інтелектуальна революція. — В чому ж її тоді суть? — Щоб світочі нації — митці, науковці, моральні авторитети — напоумили народ, спонукали його до самоорганізації. Щоб кожне село, кожна вулиця, кожен колектив вибрав поміж себе достойного. І ці достойники з'їдуться у Київ на Майдан на всенародне віче чи загальнонаціональну асамблею. Не має значення, як це назвати, головне — зробити. Треба згромадити в одному місці, в один час весь український цвіт. Зібрати сіль землі української. З'єднати в єдину інтелектуальну потугу колективний розум нації, щоб врешті-решт вирішити наше українське питання: як нам далі жити, що робити і з ким дружити. Це буде загальнонародний мозковий штурм. Він розкриє такий колосальний творчий потенціал нації, що планета здригнеться! Колективний розум може все! Впевнений, що ми, українці, знайдемо правильні рішення. І країна піде вперед семимильними кроками. — Навіщо збирати представників народу, коли на носі вибори. Люди виберуть собі, кого схочуть. — Вибори нічого не вирішать. У нас вже було багато виборів. І що від того змінилося? До влади з обох боків рвуться ті, хто вже знає її смак. Вони, може, й непогані хлопці, але діють в такій системі координат, де головне — політичний інтерес і гроші. Ця система зіпсує найкращого. Та найкращий туди і не прорветься. Вибори може виграти або дуже багатий, або дуже брехливий. Зазвичай одне з другим органічно поєднується в депутатах. Чесній людині у парламент не пробитися. Треба вийти за рамки цієї деструктивної політичної логіки. Досить жити за нав'язаними нам правилами. Потрібно не просто перезавантаження влади, а повна заміна прогнилої системи. Це під силу тільки загальнонаціональному зібранню найдостойніших. Тоді виникне принципово нова психологічна ситуація. Посланці народу приїдуть розглядати історичні питання не за гроші, не за політичний інтерес, вони будуть незаангажовані і все вирішуватимуть по уму. Загальнонародний збір кращих умів виявить нових лідерів, талантів і геніїв. Ці люди зроблять прорив. А політики — ніколи! Їх влаштовує система, в якій вони постійно на плаву: чи то у владі, чи в опозиції. І своїми шкурними інтересами ця каста не поступиться. Потрібний новий механізм політичної самореалізації нації. Загальнонаціональні збори ідеально підходять для цього. — Невже ви настільки наївний, що вірите у те, що влада виконуватиме народні рекомендації? — А куди вона дінеться? Після загальнонародного віче народиться нова країна з іншими цінностями, пріоритетами, з новим морально-психологічним кліматом. За таких умов ігнорувати глас народний стане неможливо. Збанкрутілій політичній кліці не залишиться нічого іншого, як нишком зійти з політичної сцени, щоб не бути розчавленими ударною хвилею народного обурення. Та це буде потім. Зараз головне — донести ідею всенародного віче до людей. Аби тільки про неї почули. Вона настільки проста і водночас універсальна, що далі сама проб'є собі дорогу.
