Днями на очі потрапив склад нашого уряду — список усіх міністрів, починаючи з Гройсмана. Все у тому списку нормально — Володимир Борисович, Олександр Сергійович, Остап Михайлович, Лілія Михайлівна… Аж раптом в око впало якесь незвичне по батькові — Надія. Ще раз передивився. Так і є: Супрун Уляна Надія — в.о. міністра охорони здоров’я України. Та що ж це таке, думаю, у всіх як належить, прізвище, ім’я та по батькові, а в неї просто два імені. Дивлюсь уважніше, може, по батькові десь не влізло за розміром? Нема! І згадав я, що Уляна Супрун народилася, виросла, отримала освіту, вийшла заміж і все інше не у нас, а в Америці. У Сполучених Штатах або, як кажуть американські українці, — у З’єднаних Державах Америки.
А там у них ніяких по батькові не існує. Просто ім’я і прізвище. Хоч ти президент, хоч безробітний, хоч мільярдер. І нічого — живуть якось і не страждають. А ми? Хтось зауважить, що я дурницями займаюся, що нема мені більше про що думати. А я відповім, що є така закономірність — там, де у людей немає по батькові, люди живуть краще, аніж у нас. У Польщі, Чехії, Словаччині, Угорщині, Румунії, не кажучи вже про Францію чи Німеччину. Щойно з’являються «Івановичі» та «Петрівни», як усе стає не таке. І мені ясно чому — коли президента країни усі без винятку кличуть лише по імені, усіх інших, відповідно, так само. Хіба що додають спереду «пан», «містер», «гер», «сеньйор». І «пани» у них там усі — навіть останній п’яничка чує від поліцая: «Цо пан хце?». У нас же панів, як відомо, немає. Ми досі не вміємо одне до одного звертатися — у Києві від мого звертання «мадам» одна половина жінок сахається вбік, а інша починає підозріло приглядатися. Бо вона не «мадам», вона або «дєвушка», або «Пєтровна», або як для кого. З мужиками те ж саме. Від водіїв до міністрів, які усі до одного «Володимировичі» та «Олександровичі». Думають, що так звертатися ввічливо. Не здогадуються, що таке звертання прийшло до нас від татар і передбачає поклоніння перед тим, у кого є по батькові, разом із зневагою до того, хто цього по батькові ще не «заслужив». От якби у нас до всіх зверталися по імені чи прізвищу, як у Німеччині, то можна було би дати хабара? Не Василю Петровичу, а просто Василю? Можна, але набагато складніше… Мені так здається. Бо звертанням по імені з додаванням слова «пан», ти виявляєш повагу як до себе, так і до того, з ким говориш, коли ж кажеш ім’я та по батькові, то насамперед принижуєш себе — невідомо ж як той тобі відповість. Може, скаже Юрію Антоновичу, а може, ні. Просто Юрою назве чи Сірожею. Мені здавалося, що так у нас і буде, що татарсько-московська звичка звертатися по батькові у нас буде завжди. А тепер побачив, що одна з міністрів спокійно обходиться без по батькові і нічого. Хоча, думаю, були спроби звернутися до Уляни Супрун як до Уляни Джорджівни. Не пішло… Значить, є надія! Бо Уляна Надія Супрун — єдина в нашому уряді, якій точно не даси хабара. Навіть не подумаєш! Оце і є, як на мене, наша Надія з великої літери. На жаль, поки що лише одна.
