Відроджена 2015 року футбольна команда «Верес» (Рівне) вже третій сезон як не грає у Рівному перед своїми уболівальниками. Коли повернеться у Рівне — невідомо. Так само невідомо, коли стане до ладу після реконструкції стадіон «Авангард». На зустрічі керівників «Вересу» із футбольними уболівальниками, що відбулася цієї суботи, на ці запитання відповіді не було. Зате було оголошено, що «Верес» тепер — публічне акціонерне товариство. Що це таке і що з цього може вийти — читайте у статті кореспондента «РВ», який був на цій зустрічі.
Минулої суботи мав щастя бути на презентації футбольного клубу «Верес» як «публічного акціонерного товариства». Щоправда, акцій ще досі фізично не існує, але це не головне. Тут я повністю згоден із керівниками згаданого «Вересу». Тому що те, що вони презентували, схоже на справжнє акціонерне товариство лише назвою і більше нічим.
Справжні акціонерні товариства (відкриті, закриті, публічні і т.д.) створюють із метою залучення для того чи іншого бізнесу додаткових коштів шляхом продажу акцій, за що із власниками акцій розраховуються частиною прибутку пропорційно вартості їхніх акцій. Більше акцій — більше прибутку!
Акції справжніх акціонерних товариств купують у трьох випадках. Або для того, щоб мати додатковий прибуток, або для того, щоб їх перепродати, коли вони подорожчають, або для того, аби стати керівником бізнесу — тоді слід купувати понад половину акцій. Крапка.
Тепер повертаємось до «Вересу». Що отримає той, хто купить його акції? Самі акції і велике «дякую!». Прибутку від цих акцій у найближчі п’ятсот років гарантовано не буде. Вигідно перепродати їх теж буде неможливо — ціна акцій «Вересу» буде дорівнювати ціні паперу, на якому вони надруковані. Хіба що хтось захоче стати власником «народного клубу» і викупить більше половини акцій. Поки що це зробив Іван Надєїн, президент клубу, який його і фінансує. Купив їх сам у себе, переклавши гроші з однієї кишені до іншої. За іншими акціями черга поки не стоїть.
Сподіватися продати акції «Вересу» на мільйони гривень і утримувати за це суцільно збиткову структуру безглуздо. Колись Олексій Хахльов, який відродив «Верес» п’ять років тому, сподівався зібрати по сто гривень із двадцяти тисяч потенційних членів «народного клубу» і отримати два мільйони. На практиці отримав менше двохсот тисяч і пішов просити гроші у бюджету та львівського бізнесмена із сумнівною репутацією на прізвисько «Копито». Той врешті забрав клуб до Львова, начхавши на його «народність».
Тож якщо розігнати навколо «Вересу» димову завісу «публічного акціонерного товариства», то проглядаються лише два джерела грошей для утримання двох десятків гравців у футбол та їхніх тренерів, які вже другий рік грають у Млинові для двох сотень глядачів. Перше джерело — гроші згаданого Івана Надєїна, поки ці гроші у нього є і йому їх не шкода. Друге джерело — міський та обласний бюджет. Міську владу ніби схиляють до купівлі частини акцій «Вересу». Навіть якщо це вдасться, то місто має купувати ці акції щороку, чи як?
Як на мене, то серйозної розмови про те, яким чином фінансувати безумовно потрібну Рівному футбольну команду, досі не відбулося. Обидва існуючих варіанти — посадити команду на шию якомусь бізнесмену чи на шию місцевої влади — безперспективні, тому що рано чи пізно луснуть. Або бізнесмену набридне «палити гроші», або депутати не проголосують за виділення грошей. Мильної бульбашки під назвою «публічне акціонерне товариство» вистачить на рік-півтора, як вистачило такої ж бульбашки під назвою «народний клуб». Залишається лише гадати, що потім народиться у багатій на фантазії та ініціативи голові Олексія Хахльова, який очолює обласну футбольну федерацію. Він точно щось придумає!
Микола НЕСЕНЮК.
