Як відомо, президент Володимир Зеленський звернувся до керівництва Нацполіції з проханням звільнити керівників відділів поліції Рокитнівського, Дубровицького, Володимирецького, Зарічненського та Сарненського районів Рівненської області, бо «вони не допомагають нашій країні». У відповідь на кадрову пропозицію Зеленського голова Нацполіції Сергій Князєв, як належить на його посаді, заявив, що колегія МВС розгляне усі кадрові питання. А Рівненське обласне управління поліції через кілька днів поширило інформацію про протидію незаконному видобутку бурштину одразу у трьох районах. Нікого, щоправда, не затримали.
Отож, як інформує відділ комунікації поліції області, поліцейським повідомили про нелегальний видобуток бурштину у Бобрівському лісництві Березнівського району. Четверо правоохоронців з двома лісниками виявили розмиви ґрунту, три пожежних рукави, підсак, лопату та 30 бурштинокопачів у балаклавах. Копачі заважали документувати злочин та перешкоджали виїзду службових авто з місця події. А потім забрали своє причандалля і втекли.
Тоді ж в урочищі Асфальтне селища Клесів сарненські патрульні застали з півтора десятка нелегальних старателів. Побачивши поліцейських, вони розбіглися в різні боки, залишивши мотопомпу та пожежні шланги.
Нікого не затримали й у лісі біля села Крупове Дубровицього району. Там поліцейські виявили мотопомпу, обладнання для видобутку бурштину та автомобіль. Поліція повідомляє, що проводить розслідування за всіма фактами.
Навряд чи розслідування цікаве навіть поліції, бо, зрештою, воно заведе в нікуди. Нікого у підсумку не покарають, а головне — це жодним чином не припинить нелегальний видобуток бурштину у північних районах області.
— Не в поліції тут проблема, — коментує журналіст Дмитро Леонтіюк, який багато часу провів на бурштинових копальнях. — І дільничні, і начальники райвідділів опиняються там, бо служба їх туди завела. За останні роки керівники райвідділів поліції помінялися, але це нічого не змінило.
Ні для кого не секрет, що, приміром, в урочищі Гальбин Сарненського району на видобутку, продажу та вивезенні бурштину за кордон працює серйозне незаконне угруповання. Це стало усім зрозуміло після стрілянини у травні 2014 року, коли в село біля Гальбина приїхали озброєні люди на джипах і заявили, що тепер вони контролюватимуть видобуток бурштину. Серед них був і тодішній народний депутат.
Усі зрозуміли, що ціна питання висока і що масштабний запуск і тривала робота такої системи неможливі без участі поліції, прокуратури, СБУ, митників, прикордонників. З 90-х років було подано на розгляд Верховної Ради 8 законопроектів про узаконення старательського видобутку бурштину, що мало б приносити державі дохід. Найбільш близьким до прийняття був законопроєкт Миколи Шершуна, але на нього наклав вето президент. Останніх два законопроекти не пройшли у Верховній Раді друге читання.
Дмитро Леонтіюк наводить два шляхи можливого врегулювання проблеми незаконного видобутку бурштину, як це зробили в інших країнах — білоруський та польський варіанти:
— У Білорусі незаконний видобуток прирівняли до тероризму, хоча й екологічного, й можуть призначити покарання у вигляді позбавлення волі на 15 років чи смертну кару. А на польський варіант в Україні до цього часу не було політичної волі. Потрібно легалізувати старателів, які б об’єднувалися в артілі по 20-30 осіб, брали по 5 гектарів землі й видобували бурштин протягом року. А потім рекультивували свою ділянку й брали нову. Та поки на родовищах працюють великі угруповання, такий варіант навряд чи можливий. З іншого боку, якщо держава виділятиме великі родовища крупним корпораціям, які найматимуть місцевих мешканців на роботу, ті не погодяться, бо захочуть працювати самостійно.
Ось так і тривають пошуки політичної волі в бурштиновому питанні. Якщо з так званої тіньової економіки держава одержує хоч якісь гроші, то бурштиновий ринок — повністю чорний, і з нього держава не має взагалі нічого. Останнім часом ціни на бурштин на світовому ринку знизилися — він став більш вимогливим і хоче усе крупнішого каміння все більш різноманітних кольорів та відтінків. Зараз, після зниження цін, рентабельність видобутку становить 20-30%, а переробки — 300%. Великим компаніям цей бізнес залишається дуже вигідним, тож вони й надалі ним займатимуться, хіба видобуватимуть ще більше.
Світлана Федас.
