У Сан-Франциско відбудеться фінальний раунд переговорів українського уряду з кредиторами, в ході яких Київ сподівається добитися прийнятних для себе умов реструктуризації боргів. Колишній віце-прем'єр та міністр фінансів, а нині нардеп Віктор Пинзеник розповідає, що призвело до такої ситуації, та пояснює, що треба зробити, щоб більше не залазити в колосальні борги.
— Зараз всіх хвилює, чи буде дефолт у вересні. Зрозуміло, що ви не можете прогнозувати результат переговорів, але якщо він все ж станеться, наскільки це позначиться на економіці?
— Що таке дефолт? Це нездатність обслуговувати урядові боргові зобов'язання. Сам факт переговорів з кредиторами — це ознака того, що уряд не здатен їх обслуговувати, і юридичне оформлення цього факту не головне. Набагато важливіше розуміти причини цієї ситуації і те, яким чином вийти з неї та не повторити у майбутньому.
— Але які будуть наслідки, якщо цей реально існуючий дефолт буде зафіксовано?
— Уявімо собі, що з кредиторами досягли згоди. Але сьогодні країна кредитується в режимі швидкої, екстраординарної допомоги. Та рано чи пізно доведеться вийти на стандартний режим запозичень на відповідних ринках. За вже наявних обставин останніх років чи легко це буде зробити?
— Фонд прогнозує, що Україна повернеться на ринки зовнішніх запозичень не раніше кінця 2017 року.
— Ми і сьогодні можемо вийти, подивимось, хто нам позичить. Судіть самі — країна веде переговори про списання частини боргу, а через три-п'ять років знову виходить на ринок запозичень. Якої чекати поведінки кредитора відносно боржника, що добивається списання боргу і оголосив про можливість накладення мораторію на обслуговування боргів? Важко назвати добре сумісними бажання списати частину боргів із намірами "але позичте ще". Можливо, бажаючі купити наші облігації знайдуться, але за дуже високою ціною. Ми ж бачимо, який відсоток треба платити, аби хтось купив українські зобов'язання на вторинному ринку. Для виходу на ринки треба відродити довіру ринку, а це потребує проведення рішучих дій щодо відновлення здатності обслуговування боргів.
— Є така думка, що країни, які працювали з МВФ, ніколи не ставали успішними економіками.
— Це дуже популярна теза для тих, хто нічого не хоче робити. Не подобається вам МВФ — не звертайтесь до нього, чого ви звертаєтесь? Позичте в іншому місці або припиніть жити в борг. Напевно, можна висунути немало претензій до валютного фонду, але не в тій площині, в якій часто ставлять питання політики. Дуже часто під закликами про те, що МВФ веде у прірву, стоїть просте небажання робити неприємні, але правильні і неминучі речі. Бо коли вже доходить до "швидкої допомоги", дуже часто треба не терапію робити, а скальпель брати в руки.
Українським політикам "зручніше" займатися популізмом, влазити у борги і створювати ілюзію "вирішення" проблем. Але потім таке "вирішення" прориває і доводиться звертатися до "останнього" кредитора.
— Чи може зараз країна з усіма її дисбалансами не жити в борг?
— Так живіть у борг, якщо вам хтось позичить. Але бажаючих не виявлено. Навіть на внутрішньому ринку гроші дає де-факто НБУ. А природа цих грошей емісійна. Ніхто не хоче звертати увагу на такі "дрібнички" подібної політики, як стрімка девальвація і рекордна за 20 років інфляція, останній показник якої у річному вимірі 57,5%. Але у нас 20 років не було такого показника інфляції.
— ЗМІ розтиражували вашу заяву, що кожен українець зараз винен понад 30 тисяч гривень. Це велика цифра чи не дуже, порівняно з іншими країнами, бо борги маємо не тільки ми?
— Для Британії чи США — це дрібниця, бо треба порівнювати з продуктом, який ми створюємо. За моїми оцінками, цьогорічний борг становитиме 86% від ВВП, тобто майже кожен з нас має майже рік працювати безплатно, щоб його повернути. Для порівняння: у 2008 році борг становив 12,7% від ВВП, що було хорошим показником. Звісно, є й більші за наші показники боргу — наприклад, у Японії, США, але вони відрізняються від нас тим, що можуть позичити гроші.
Ми грошей позичити не можемо з простої причини — відсутності бажаючих. Життя у борг ніколи не веде до добра. Бо ці гроші проїдаються — така природа бюджетного витрачання коштів. А це дуже дорого нам коштує. Цього року тільки на сплату відсотків ми маємо витратити 92 мільярди гривень, що порівнянно з усім сектором оборони. Знову ж повернемось до 2008 року — тоді на сплату відсотків було витрачено лише 4 мільярди.
"Турбота" про людей влізанням у борги — ніщо інше, як їх обман, за який доводиться болюче розплачуватися. Нинішнє дворічне зниження реальної мінімальної зарплати і пенсій — це плата за популізм політиків і небажання приймати відповідальні рішення. І розплачуватись за популізм доводиться тим, кого взагалі не можна було чіпати — найбіднішим.
— Нещодавно Азаров на прес-конференції в Москві розповідав, як при ньому стояла, як вкопана, гривня і взагалі потужно виглядала українська економіка. Якби не було революції, війни, який би зараз був стан справ, враховуючи, що минула влада фактично множила борги?
— Як нормальна людина, я не дивлюсь таких прес-конференцій (сміється). Проблему боргів країна почала формувати з 2009 року, коли ніхто про війну навіть не думав. На 1 січня 2008 року було 89 мільярдів боргу, а через рік він був уже на сто мільярдів більший — і понеслось. Цей борг покривали новими боргами, але цьому є межа. Фахівці, в тому числі я, привертали увагу до проблеми. Був напрацьований пакет дій (змін до законів). Їхнє прийняття дозволило б уникнути ускладнення ситуації. Бо одна справа мати боргів на 89 мільярдів, і інша — на 1 трильйон 424 мільярди.
Але, але... Курс тримали проїданням резервів, що було нічим іншим як прихованою девальвацією, брали нові позики. Війна, звичайно, ускладнила ситуацію і додала проблем, завдала дуже сильного удару по економіці, частково по курсу й інфляції, але не вона є головним чинником нинішніх боргових проблем. Ми йшли до них і без війни.
— Чи згодні ви зі словами голови НБУ Валерії Гонтарєвої, що економіка України вже досягла дна і тепер буде зростати?
— Статистика показує, що максимальний спад промисловості в нас був майже 22%, а зараз 20,5 %. Дещо зменшується спад і в інших секторах. В першому кварталі ВВП був мінус 17,6% — дуже тривожна цифра, очевидно, в другому кварталі буде дещо менше. Тренд є, але говорити про серйозний перелом важко, бо економіка продовжує падати. Є і незначне уповільнення інфляції, якщо можна вживати це до показника у 57,5% проти 60,9% двома місяцями раніше (у річному вимірі).
— Прогнозують, що на кінець року вона буде менше 50%.
— Тренд зменшення є. Але згадаймо, що за півріччя ціни зросли вже на 40,7%. Щоб вийти на 50% за другу половину, вони мають зрости всього на 6,6%. Навіть якщо вдасться вийти на названий вами рівень, це значно перевищить закладений у бюджет показник.
Повна версія
