Неабиякою красномовністю відзначались депутати, обговорюючи питання відставки секретаря Рівнеради Андрія Грещука та шукаючи винного у публікації перед виборами фальшивки на Ющенка у міському комунальному тижневику.
Майже по Сухомлинському Педагог — він і з депутатським значком педагог. У справедливості цього твердження вкотре переконала депутат Рівнеради Тетяна Редюк, яка фаховими педагогічними методами намагалася «вивести на чисту воду» винного у публікації компромату на Ющенка на шпальтах міського комунального тижневика. — Знаєте, як у школі? — звернулася пані Тетяна до депутатів, серед яких чимало її колег-освітян. — Якщо дитина якась провинилася і всі мовчать, не хочуть зізнаватися, то тоді вчителі поступово підводять клас до того, що у винного спрацьовує совість і дитина встає і каже: «Це я зробила». Після такого нетривалого екскурсу в теорію педагогіки пані Тетяна безапеляційно заявила пану Грещуку: — От і Андрій Васильович повинен так піднятися і зізнатися. Незворушний секретар Рівнеради, який не за книжками знає шкільні будні, не піднявся.
Гра в мовчанку Якщо слухати тільки те, що говорилося у Рівнераді про Грещука, могло скластися враження, що пан Андрій аж ніяк не володіє необхідними для посадовця його рівня чеснотами. Депутати, котрі брали слово, один за одним критикували пана секретаря, іноді повторюючи одне і те ж. — То чому ж ви мовчите? — врешті увірвався терпець у бізнесмена-рухівця Валентина Королюка, якому нудно стало продовжувати критичний монолог. — Це я звертаюся до вас, до мовчазної більшості. Якщо дійсно Грещук такий хороший, якщо ви вважаєте його найкращим, то скажіть хоча б слово у його підтримку! Незворушний секретар Рівнеради, який був переконаний у непохитності своєї посади, черги біля мікрофонів з виступами на свою підтримку не побачив.
Локомотив відставки За насуплене мовчання депутатської більшості Рівнеради у відповідь на закиди опозиції довелося відповідати керівнику фракції «Наше місто» Степану Загинею, за сумісництвом директору усіх рівенських тролейбусів. — За відставку Грещука ми вже вирішили і проголосували, — відзначив у виступі пан Загиней, чим викликав овації з боку «нашоукраїнців». Незвичний до такої бурхливої і схвальної реакції у залі на свої слова, пан Степан зрозумів, що помилився. — Вибачте, Андрій Васильович, я обмовився, — попросив пробачення у Грещука Загиней. Незворушний секретар Рівнеради, який свого часу долучався до створення більшості, вперше взявся руками за голову.
