Рівнянин Ігор Левенець, який 6 лютого цього року зарізав на вулиці Київській у Рівному свою 26-річну дружину Інну, отримав за цей злочин… 8 років ув’язнення. Таке мяке, на перший погляд, покарання за вбивство, яке своєю цинічністю та зухвалістю сколихнуло все місто, не могло не викликати низки запитань. На ці запитання ми і спробували відповісти, нагадавши читачам обставини злочину та повідомивши подробиці судового розгляду справи. Не зайвими ми вважали і коментарі з цього приводу фахівців-юристів.
Він вбивав її лагідно… Ігор Левенець мешкав з дружиною Інною та дочкою у гуртожитку. У вечір вбивства він повернувся додому, де дружини, ясна річ, не було. За донькою доглядала сусідка, яка сказала, що почула плач дитини і прийшла подивитись, що сталось. Ігор спустився до вахтера. Чергова плакала. А один з міліціонерів, які прийшли у гуртожиток, запропонував чоловікові пройти з ними. Ігор намагався довідатись, куди саме треба йти, проте у відповідь лише почув: «Не бійтесь!». Міліціонер повів його під будинок №65 на вулиці Київській. Там на снігу лежала жінка з перерізаним горлом. Це була його дружина. Ігор впав на тіло та почав ридати: «Інно, Інночко моя, пробач!». Коли Ігор підвівся, на його одязі була кров. На ту мить він виглядав, як безутішний вдівець. Десять днів міліція не давала жодних коментарів щодо вбивства, яке обросло найрізноманітнішими чутками. Говорили різне. Аж до того, що містом ходить маніяк, який вбиває жінок. Як виявилося згодом, головним підозрюваним у скоєнні вбивства одразу ж був чоловік Інни. Саме його помістили до ізолятора тимчасового утримання у Костополі. Про це вже згодом повідомила прокуратура. Ще за кілька днів стали відомі подробиці самого злочину і його розкриття. Під час затримання Ігор Левенець встиг заблокувати свій мобільний телефон. Коли оперативники телефон розблокували, вдалося знайти номери та SMS-повідомлення, які дозволили досить швидко зрозуміти, хто був убивцею. Спочатку Левенець говорив зі слідчими про що завгодно, старанно оминаючи тему вбивства. Тим часом виявилось, що останнім, хто телефонував Інні на мобільний, був її чоловік. Ігор це заперечувати не став, мовляв, хотів поцікавитись у дружини, що купити додому в «Сільпо». Стверджував, що дзвінок зробив з вулиці Данила Галицького, що виявилося неправдою. Останній дзвінок дружині був зроблений з вулиці… Київської, а SMS із переліком покупок Інна надіслала сама. Коли Левенця перевірили на детекторі брехні, стало зрозуміло, що він знає про вбивство дружини значно більше, ніж говорить. Коли ж йому показали розблокований телефон, вбивця не витримав нервового напруження. Штани затриманого вмить стали мокрими. Ось що розповів начальник відділу карного розшуку обласної міліції Василь Забейда: — Я запитав у Левенця, хто ще міг телефонувати до його дружини, щоб вона так швидко вийшла на вулицю, покинувши без нагляду дитину. «Вона не могла вийти до когось іншого, окрім мене», — приречено відповів він. Після цього правоохоронці пояснили тоді ще підозрюваному Ігорю Левенцю, що в тому разі, коли він допомагатиме слідству, то отримає за вбивство дружини максимум десять років, якщо ні, то буде позбавлений волі на 15 років, тобто на максимальний термін покарання, який передбачає частина 1 статті 115 Кримінального кодексу України, яку йому інкримінували. Ігор вибрав співпрацю. Він написав зізнання майже на шести аркушах після відтворення обставин злочину. …Проблеми в родині розпочалися тоді, коли у житті Ігоря Левенця з’явилась інша жінка. Він познайомився з Яною завдяки електронній пошті. Спочатку вони листувались, а потім зустрілись на одному із семінарів. Нова знайома Ігоря на сім років старша за нього, має доньку, з якою мешкає в Запоріжжі. Левенець почав до неї приїжджати, дарував дорогі речі, казав Яні, що має в Рівному власний бізнес. Щодня Ігор та Яна надсилали один одному SMS-повідомлення. Ігор сказав Яні, що хоче розлучитись із дружиною. Пообіцяв їй, що це станеться тоді, коли Інна вийде восени з декретної відпустки на роботу. Казав, що спершу виплатить кредит за квартиру, яку купив у Рівному на вулиці Данила Галицького, а потім, залишивши оселю доньці та дружині, переїде до Запоріжжя. Що саме спонукало Левенця до вбивства дружини — знає хіба що він сам. За його словами, намір піти на вбивство виник за тиждень до скоєння злочину. Шостого лютого, коли закінчився робочий день у банку, де він працював, Левенець зайшов на щойно придбану квартиру, де тоді тривав ремонт, взяв кухонного ножа і зателефонував дружині з мобільного телефону: «Вийди, я маю тобі щось показати!». Інна накинула дублянку та вибігла у двір гуртожитку. Ігор попросив дружину повернутись до нього спиною і заплющити очі. Вона виконала його прохання і за мить закривавлена, з перерізаним горлом впала на сніг. На запитання, чому він перерізав своїй жертві горло, вбивця відповів слідчим: «Я перерізав горло, щоб моя Іннуся не мучилась!». Прагнучи допомогти слідству і цим зменшити своє покарання Левенець розповів про такі подробиці скоєння злочину, які міг знати лише вбивця. Вказав навіть, що бачив машину, яка стояла біля приватної швидкої допомоги. Коли працівники міліції перевірили цю інформацію, вона підтвердилась. Машина справді там стояла, бо у той час не було викликів. Це стало одним з побічних доказів.
А на суді покаявся… До суду справа потрапила 7 червня, за три місяці після вбивства. Потерпілим по справі суд визнав брата вбитої, який представляв інтереси родини у суді та заявив цивільний позов до підсудного. Захисниками Ігоря Левенця були його батьки та адвокат. Спершу потерпілий просив суд призначити Ігорю найсуворішу міру покарання — довічне ув’язнення, а батьки підсудного стверджували, що не вірять у те, що їхній син вбив власну дружину. Ось що розповів нашому кореспонденту суддя міського суду Володимир Доля, який розглядав цю справу: — По справі відбулося три засідання. Обвинувачення підтримували перший заступник прокурора Рівного Кристина Вихотень та прокурор Рівенської області Леонід Ореховський. Сліди крові, знайдені на звинувачуваному, не могли слугувати 100-відсотковим доказом його провини. Знаряддя злочину не знайшли. Спершу Ігор не хотів давати покази, але згодився відповідати на запитання. Заслуга прокурорів у тому, що вони зуміли розговорити підсудного. Ігор майже сорок хвилин розповідав, як вбивав дружину і чому зважився на цей злочин. Відчувалось, що настрій у нього пригнічений, з кожним словом він нібито скидав тягар із своїх плечей. Після цього в мене не виникло і відсотка сумніву в тому, що злочин скоїв саме він. Після цього виступу в батьків підсудного також розвіявся сумнів про те, що син вбив дружину. Вони просили дати йому мінімальну міру покарання. В останньому слові підсудний покаявся. Він цілком визнав свою провину, просив вибачення у брата вбитої дружини, в її батьків, у доньки, яку залишив без мами. Запевняв, що під час відбування покарання в місцях позбавлення волі надаватиме доньці матеріальну допомогу, а звільнившись — буде займатись її вихованням. За дев’ять років роботи суддею я вперше мав справу з подібним злочином, точніше, з його розкриттям, яке стало можливим фактично лише через покази самого вбивці. Окрім зізнання винуватця злочину, в розпорядженні суду були лише побічні докази. Підсудний заявив, що скоїв злочин через особисті неприязні стосунки. Я обмежив дослідження обсягу доказів, що дозволяє робити частина 3 статті 299 Кримінально-процесуального кодексу України. Суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визначити недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оскаржуються. Ні державний обвинувач на процесі, ні засуджений, ні його адвокат, ні потерпіла сторона вирок суду не оскаржували. Фахівці кажуть, що у таких випадках руки адвоката «зв’язані» позицією його підзахисного, якщо він не захотів оскаржувати вирок, то й не варто цього робити. Суддя повідомив нашому кореспонденту, що засудженого Ігоря Левенця вже відправлено до місця відбування покарання.
Розкриття злочину і покарання були неминучими На наше прохання прокоментувати справу про вбивство Ігорем Левенцем, хід слідства і судове рішення нам сказали таке. Василь Забейда, полковник міліції: — Я впевнений, що якби Левенець спробував у суді відмовитися від своїх свідчень на досудовому слідстві та заявити, що не вбивав дружину, чого не можна було виключити, його провину у вбивстві неодмінно вдалося б довести. Для цього було цілком досить побічних доказів та висновків, зроблених на основі використання в ході слідства сучасних технічних засобів. Олександр Коташевський, старший радник юстиції: — У судовій практиці області є чимало справ, де речових доказів міліція не знайшла або ж їх було дуже мало. Та це не завадило суддям відправити убивць за грати, щоправда, на термін більший, ніж Левенця. Колись у Гощі чоловіка, якому було 60 років, звинуватили в тому, що він задушив свою сестру та вкинув її тіло у криницю. Біля криниці справді знайшли сліди обвинуваченого. Це було не дивно: він щодня брав звідти воду. Інших доказів його провини не було. Коли підозрюваного звинуватили у вбивстві, він відмовився давати свідчення в суді. Коли ж суддя підвищив на підсудного голос, той встав і сказав: «Так, я її вбив!». Після того він жодного слова не зронив. Суддя відправив чоловіка у колонію на 10 років, там засуджений згодом помер. Іншою справою, яка спершу виглядала, як «глухар», було вбивство рівнянки. Убивці підпалили оселю, а телефонний апарат розбили. Але в апараті збереглась електронна плата з телефонними дзвінками, які допомогли розшукати убивцю та його «помічника» попри те, що перший телефонував майбутній жертві з таксофона, встановленого на вулиці. Коли оперативники вийшли на його слід, убивця був шокований та зізнався у скоєнні злочину. За вбивство він отримав 15 років, його спільник — 12. Cвітлана Сирота, прес-секретар прокурора області: — Прокурор просив суд позбавити підсудного волі на 9 років тому, що у цій справі є низка пом’якшуючих обставин. Саме їх і врахував суд під час обрання міри покарання для убивці. Вісім років для убивці — є нормою нашого законодавства. Оскільки фактів, які б обтяжували вину Ігоря Левенця, виявлено не було, пом’якшуючими обставинами стали відсутність судимостей, позитивна характеристика за місцем роботи у банку, цілковите визнання вини, каяття, допомога слідству, згода добровільно відшкодувати потерпілим заявлену ними моральну шкоду. Вбивство, за яке судили Левенця, вчинене на грунті сімейних обставин, тобто воно є умисним вбивством без обтяжуючих обставин. Від редакції: Прецедент, створений в Рівному в результаті слідства та суду по «справі Левенця», коротко може формулюватися так: вбивши будь-кого будь-яким способом, одразу ж самі зізнавайтесь у злочині, причому з усіма найжахливішими подробицями. Якщо ви не рецидивіст і маєте позитивні характеристики з місця роботи, більше восьми років вам не дадуть.
