У напіврозвиненому українському шоу-бізнесі, здається, взамін старіючим Павліку та Пономарьову, з’явився новий поп-ідол. Принаймні так Віталія Козловського назвали у Македонії, де він був нещодавно на гастролях. Але й без закордонних журналістів видно, що більшої уваги до себе зараз, мабуть, не має жоден із сучасних співаків. Переконатися у цьому можна було минулої п’ятниці, коли Віталій у Рівному спочатку роздавав автографи натовпу дівчаток, а потім виступив для відвідувачів нічного клубу «Лагуна».
Для клубу вже стало традицією запрошувати відомих виконавців — тут були і Гайтана, і Кузьма Скрябін, і Наталія Валевська… Квитки на колишню «зірку» «Шансу» коштували відносно небагато — 50 (до 18.00) та 70 гривень. Козловський почав свій концерт із запізненням, але армія шанувальників, звісно, розходитись не збиралась. Співак з’явився на сцені клубу один, а потім до нього приєдналися дівчата з підтанцьовки. А далі вже довелося працювати охороні, яка змушена була стримувати прихильниць таланту Віталія Козловського, який заспівав усі свої найвідоміші «хіти», доводячи публіку до екстазу. У розмові з кореспондентом «РВ» співак розповів про «зіркову хворобу», другий «золотий диск» та про те, чим відрізняється поп-музика від «попси». — Які враження від рівенської автограф-сесії? — Останнім часом я дуже багато гастролюю, організовую автограф-сесії, тому це не є для мене чимось незвичним. З іншого боку, мені дуже приємно, коли приходять люди, дарують свій позитив. Це мене може надихати на щось нове. Недарма я влаштовую подібні акції — це може стимулювати людей купувати мій альбом. Думаю, це дає результати, адже буквально за три місяці мій альбом «Нерозгадані сни» розійшовся накладом 50 тисяч примірників — це вже другий мій диск, який став «золотим». — Дуже часто ти стаєш об’єктом жартів для гумористів чи «кавеенщиків». Як реагуєш? — Це просто супер. Мені це дуже подобається. Ось був нещодавно на «Comedy Club», на який, до речі, я приходив вже двічі. Було смішно. Чому я маю на них ображатися? Вони жартують, а я сміюся разом з ними, нехай і сміюся над собою. Образа на них була б ще смішнішою. — В одному з інтерв’ю ти казав, що вже перехворів на «зоряну хворобу». А у чому вона проявлялася? — У цій хворобі немає яскравих симптомів на кшталт підвищення температури. Справа в тому, що сьогодні є деякі моменти, котрі мене можуть не задовольняти, особливо щодо організації виступів. Якщо я кудись приїжджаю й мені не подобається організація, я починаю сваритися. Я сварюся, коли люди сідають на голову — якщо вже хочете щось робити, давайте робити це цивілізовано. «Тяп-ляп» я не сприймаю, а тому іноді просто щось вимагаю. Хтось може сприйняти це за «зоряну хворобу». Але ж треба розуміти — професія артиста дуже складна. Сплю я по чотири-п’ять годин. Працюю з ранку до ночі, причому потрібно постійно робити «навколосвітні подорожі»; приїхавши у якесь місто, не лягати спати, а одразу давати прес-конференції, автограф-сесії, поїхати до мера, ще до когось — всі тебе хочуть бачити. Ввечері виступити на концерті, роздати знову автографи, перекусити, сісти в авто і вирушити далі. Це дуже складно та нервово. Іноді на цьому грунті можуть траплятися зриви, на які люди можуть неадекватно реагувати — мовляв, ну все, «звєзданулся»! Одне слово, для всіх хорошим не будеш. — Історію про туалет у поїзді перед «Шансом» згадаєш? — (Сміється) Насправді це було так смішно! Подзвонили до мене з «Караоке» й запросили взяти участь як одного з найбільш яскравих учасників минулих програм. Дали можливість ще раз заспівати. Я взяв друзів, у той же вечір сіли в потяг — пам’ятаю, що це я останній раз у житті їхав у плацкарті. Спочатку було весело, але вночі заснути я не міг — у животі коїлось щось неймовірне, страшенно хвилювався. Десь о четвертій ранку я вирішив піти у туалет трохи розспіватися. І додумався піти у той, що поруч із провідницею. Почав співати, ніхто не реагував, тому я почав ще голосніше. Раптом чую стукіт у двері й крик провідниці. «Виходь звідси!». Я вийшов з того туалету, заснув за годину до приїзду в Київ. Провідниця будить: «Ну що, всю ніч співав, а тепер прокинутись не може». Друзі кажуть: «Нічого, стане він зіркою і буде всім розповідати, що у вашому вагоні розспівувався». — На твою думку, чим відрізняється «поп-музика» від «попси»? — Мабуть, якщо це виключно комерція, то це «попса», а якщо творчість — то це «поп-музика». Вчора вночі я увімкнув телевізор, де дуже самовпевнений ведучий усім нав’язував свою думку про те, що «попса» — це все на букву «х». Я з ним не погоджуюся — скільки є людей, стільки буде смаків. Усім догодити неможливо у будь-якому стилі. Позитив тоді, коли людина може сама обирати те, що подобається. Ось мені, наприклад, ніхто не нав’язує пісні, ніякого продюсерського тиску я не відчуваю. Я і не піддався б — не з тих людей. У плані менеджменту ще можна якось мною, умовно кажучи, покерувати, але все, що стосується творчості, — це тільки моє. P.S. У планах клубу запросити таких відомих ді-джеїв, як DJ Move, DJ Light (Київ), цієї суботи виступатиме зірка «Казантипу 2006» DJ Beauty, а у майбутньому можливий приїзд гуртів «Бумбокс» та «Флайза».
