США в Лівії воюють не з Каддафі, а з Китаєм, пояснює республіканець Пол Крейг Робертс, котрий обіймав у часи президента Рональда Рейгана посаду заступника міністра фінансів США. Оскільки він вже не держчиновник, то може собі дозволити називати речі своїми іменами. У журналі «Foreign Policy Journal» Робертс пише, що «протести проти Каддафі, зважаючи на все, були організовані ЦРУ в східній частині Лівії, де зосереджено 80% нафтових запасів і де є значні інвестиції Китаю в енергосектор».
Версія дуже схожа на правду. За даними міністерства торгівлі КНР, до березня, коли почалася воєнна операція, у Лівії працювало 75 великих китайських компаній, вони уклали контрактів на $18 млрд. Китайські компанії через воєнні дії в Лівії очікують гігантських збитків.
Схоже, Каддафі дійсно чудовий привід розібратися з Китаєм, котрий в останні роки буквально скупив весь Африканський континент. Якщо в 1995 р. обсяг торгівлі КНР з Африкою був $6 млрд, то в 2010 р. перевищив $130 млрд. За оцінкою південно-африканського «Standard Bank», до 2015 р. тільки прямі інвестиції КНР в африканські країни досягнуть $50 млрд. Китай нині одержує з Африки 28% нафтового імпорту, і ця цифра буде зростати: китайські компанії одна за одною купують там найбільші родовища.
Експансія Китаю в Африку — цілеспрямована і добре організована. Щоб китайські компанії охочіше освоювали мінеральні ресурси Африки, їх за підтримкою держави під низькі відсотки кредитують банки, а інвестиційні ризики покриває спеціально створений «China-Africa Development Fund» (активи — $5 млрд). У більшості африканських країн працюють постійні торговельні місії КНР. У Пекіні відкрито китайсько-африканську торговельну палату, ведуться переговори про створення зони вільної торгівлі з державами півдня Африки. КНР збирається створити в Африці п’ять вільних економічних зон, і перша вже створена в «мідному поясі» Замбії.
Особливість китайської експансії в тому, що КНР не задає незручних запитань про права людини, реформи і демократії, як це роблять компанії з країн Європи або США. Судан, який з політичних причин багато років перебував поза зоною доступу західних нафтових компаній, став одним з ключових постачальників нафти на китайський ринок. А заради підтримки репресивного режиму Роберта Мугабе в Зімбабве китайці не побоялися в 2008 р. використати право вето в Раді Безпеки ООН; зате одержали доступ до видобутку алмазів і платини.
Поки світ з жахом дивився на криваве придушення протестів у Гвінеї у вересні 2009 р., КНР оголосила, що планує посилити там економічну присутність. Китайці вкладуть до $7 млрд. у будівництво інфраструктури і житла. В обмін військова хунта пустить китайців до перспективних нафтових родовищ.
Разом з економічним впливом Китай придбав в Африці і могутню політичну вагу. Він будує там дороги і школи, кредитує африканські уряди і все частіше диктує свої правила. І, природно, натикається на невдоволення американців, які не можуть похизуватися тим же. Показовий щиголь по носі наприкінці 2008 р. одержав МВФ: витративши кілька років на обговорення договору про кредит з урядом Анголи, чиновники МВФ напередодні його підписання дізналися, що ця країна вже одержала дешевий китайський довгостроковий кредит на $2 млрд. і допомоги МВФ не потребує. Те ж потім повторилося в Чаді, Нігерії, Судані, Ефіопії, Уганді.
Так що цілком зрозуміле бажання США сповільнити створення Chinafrica, нехай і під приводом підтримки волелюбних лівійських повстанців.
