За два місяці війни загинуло понад 200 українських дітей та тисячі залишились без батьків. Що далі? Хто та коли за це відповість? Як вирішити питання сирітства після війни?
Про це, та не тільки, розповідає засновниця Благодійної організації «Фонд родини Кольгофер» Оксана Кольгофер.
24 лютого 2022 року розпочався повномасштабний загарбницький напад на Україну. Російська армія не гребуючи найбільш жорстокими та насильницькими, злочинними методами вже третій місяць знищує усе, що трапляється їй на шляху. Масово страждає мирне населення, а головне – потерпають ні у чому не винні українські діти. Інакше як геноцидом українського народу це не назвеш.
Звірства російських солдатів у Бучі, Ірпені, Гостомелі, Чернігові, Маріуполі та інших містах України викликають невимовний жах та шокують людино ненависним результатом. Найбільш крикучими є численні факти знущань, зґвалтувань та убивства дітей. Понад 600 дітей стали жертвами росіян, з них 219 дітей загинули та майже 400 поранені. Нелюди знищують найцінніший скарб нашої нації за що їм ніколи не буде прощення. Кожен кат понесе найвищу міру покарання незалежно від того, скільки часу нам знадобиться аби відшукати та притягнути їх до відповідальності.
Які проблеми потребують вирішення?
На сьогодні ми вже бачимо низку проблемних питань, які потребують негайного опрацювання та вирішення, як з точки зору побуту, так і на політичному і законодавчому рівнях.
По-перше, тисячі дітей, які залишились сиротами потрапляють до дитячих будинків, які і так переповнені. Окремі дитячі установи, у деяких випадках, були змушені передислоковуватись на території інших регіонів України, де використовують різні приміщення спеціально не прилаштовані для тривалого перебування дітей. При цьому виникають питання забезпечення продуктами харчування на постійній основі, тривалості перебування та подальшої долі цих діточок.
По-друге, тисячі дітей із захоплених окупантами південних територій нашої держави були примусово вивезені за межі України і зараз перебувають на чужині. При цьому, за словами радниці-уповноваженої президента України з прав дитини та дитячої реабілітації Дар’ї Герасимчук, у росії вже зараз працюють над тим, щоб змінити їх законодавство для спрощення процедури усиновлення росіянами депортованих українських дітей. А тут негайно потрібна чітка та конструктивна робота наших правоохоронних органів і політичного керівництва країни для оперативного та безапеляційного вжиття кардинальних заходів, щоб не допустити запуску процесу «крадіжки» наших дітей.
По-третє, чинне законодавство України, що регулює процедуру усиновлення, залишається вкрай забюрократизованим та тривалим у часі, а дітям потрібне батьківське тепло та любов уже сьогодні. За два місяці майже 20 тисяч українських родин подали заявки, щоб тимчасово прихистити дітей, які через війну залишилась без батьків. Переконана, що тисячі сімей у нашій державі раді були б усиновити кожну обездолену українську дитину, але не готові оббивати пороги державних установ місяцями й роками, тим більше у цей непростий час.
Що потрібно негайно зробити аби вирішити питання притягнення до відповідальності злочинців та запобігти зростанню сирітства?
Звертаюсь до правоохоронних органів, негайно реагувати на усі факти нелюдського поводження, «викрадення» українських дітей та позбавлення їх життя. Ми повинні жорстко реагувати на такі дії окупантів, а останні обов’язково мають понести відповідальність.
Також, прошу радницю-уповноважену президента України з прав дитини та дитячої реабілітації Дар’ю Герасимчук та народних депутатів України не зволікати із розробкою внесення змін до законів України з метою спрощення процедури усиновлення дітей, які залишились сиротами під час війни.
Українські діти – це майбутнє нашої нації!
Наш спільний обов’язок - забезпечити кожній дитині родинне тепло, затишок та любов.
