Вони таки поговорили. У прямому ефірі перед всією країною. Двоє кандидатів на роль нашого з вами лідера, на посаду керівника держави. І що ж ми почули? Якби не знати, що ці двоє ведуть боротьбу за найвищу посаду в державі, вирішив би, що по телевізору виступають бухгалтер і директор бази. І манери, і словниковий запас, і аргументація відповідала саме цьому рівню і не більше. Чи добре це?
Вони таки поговорили. У прямому ефірі перед всією країною. Двоє кандидатів на роль нашого з вами лідера, на посаду керівника держави. І що ж ми почули? Якби не знати, що ці двоє ведуть боротьбу за найвищу посаду в державі, вирішив би, що по телевізору виступають бухгалтер і директор бази. І манери, і словниковий запас, і аргументація відповідала саме цьому рівню і не більше. Чи добре це? З одного боку так: значить обидва із народу, обидва такі, як і ми. Власне, при потребі і я так зможу говорити, і будь хто з моїх більш-менш грамотних знайомих. Але ж це рівень глави держави! Президент має знати і говорити щось таке, чого не можемо ми. На те він і Президент! А тут двоє серйозних мужчин з великими труднощами долають процес побудови речення, напружено згадуючи українські слова. А по-французьки? Звісно, освіта в обох ще та. Тобто така, як у всіх. Особливо зараз, коли серйозній людині вже й незручно якось не бути хоча б професором. Добре, що за життя нинішніх претендентів війни не було, а то б обидва носили по купі орденів і медалей за подвиги на передовій лінії фронту. І думаєш собі, а що ж ми за країна така? Чому ми не здатні висунути із свого середовища людей, котрі здатні ясно викласти свої думки, не пересмикуючи і не роблячи дитячих помилок? За яких не було б соромно, як за нинішнього главу держави? Десять років слухаю Кучму як уболівальник. Разом з ним долаю кожну фразу, разом із ним формулюю його кострубату думку. І коли Леонід Данилович завершує промову, відчуття таке, ніби ми з ним подолали разом смугу перешкод. Чому я переживаю за нього? Бо це керівник моєї держави, хіба не ясно? Звісно, є у нас люди, і їх дуже багато, які грамотні, мови знають, в економіці тямлять, у політиці. Словом, професори справжні. Ось тільки в лідери вони не потрапляють і не потраплять ніколи. Бо освічені й виховані. По-справжньому освічена і вихована людина не пропустить повз вуха звинувачення у розкраданні країни в особливо великих розмірах. Не вдасть, ніби нічого не було, а захищатиме свою честь. Це в тому разі, коли є що захищати . А що наші претенденти? За сто хвилин дебатів вони наговорили один одному по п’ятнадцять років ув’язнення і не помітили цього. І ми теж цього не помітили. Бо те, що начальство краде, ні в кого вже давно не викликає сумнівів. Чим більше начальство — тим більше краде. Тому доведеться забрати назад слова про те, що й я можу виступати в дебатах не гірше за Ющенка та Януковича. Не зможу. Бо не знаю, куди зникають бюджетні мільярди. І не дізнаюсь ніколи.
