Ще тиждень тому затяті грибники везли з лісів повні відра білих, польських грибів та опеньок, і навіть перший снігопад не завадив грибникам і цих вихідних продовжити сезон тихого полювання.
Рівнянин Василь Овдіюк — грибник з багаторічним досвідом, розповідає, що гриби пізньої осені — не аномалія, листопад — це більше час опеньок, польських грибів, хоч дехто й повні кошики білих з лісу приносив:
— Пригадую, якось я збирав польські гриби 5 грудня. Сезон цього року не зовсім грибний. Довго не було дощів, земля суха. Можна було 20 км по лісу пройти і нічого не знайти. Минулої суботи, будучи в Сарнах, заїхав на ті місця, де колись збирав гриби — проходив кілька годин і нічого не знайшов, окрім кількох парасольок. Зазвичай я по GPS «забиваю» грибні місця і воно показує, скільки метрів і куди йти. От прийшов на старе місце, а там білих немає, зате є кілька польських. Маю правило: шукати по спіралі. Ставлю велику палку, на неї вішаю білий пакет, щоб здалеку було видно. Протягом півтори години знайшов до сотні гарних малесеньких грибочків. Потім пішов по інших місцях і за 2,5 години не знайшов нічого. А перед цим їздив зі знайомим, то він 50 боровичків знайшов, а я — жодного! Хоча ходили ми два метри один від одного. Він по-товариськи віддав мені потім половину. Це я веду до того, що потрібна ще й удача.
Грибні місця по області — Березнівщина, Рокитнівщина, Сарненщина, Дубровиччина. Рівняни добре знають Мости, Гурби, Зелений Дуб, Мочулки — там гарні ліси, де водяться білі і польські гриби. Є ще Деражне, Дюксин, Жильжа, Суськ, там, де починаються Цуманські ліси. Там багато грибів білих, польських, опеньки, парасольки. Останнього разу я бачив сотні парасольок: дощі почалися і вони повилазили. Це їстівні гриби, хоча їх не всі збирають. Я сам почав їх лише років п’ять тому брати, тепер смажу в клярі — на смак як куряча відбивна.
На Сарненщині є Стрільськ, Любиковичі, там теж гарні ліси. А ще, люблю мої рідні краї, Здолбунівщину, село Спасів. Там ліс невеликий, є два невеликі п’ятачки, де завжди щось знайду. Місцевим не треба розказувати, бо самі знають, а чужа людина не знайде.
З цікавого знаходив американський боровик — у Ремчицях Сарненського району, перед мостом біля Дубровиці. Кажуть, цей гриб може витіснити навіть польські боровики, настільки великий ареал поширення. Як у перший вечір привіз, кажу своїм: давайте посмажимо. Син з невісткою не ризикнули, а мені сподобалися — смачні. Щодо екзотики, є ще гриб — баран, який ще звуть «оленячі ріжки». Пишуть, що то червонокнижний. Але його багато, особливо на старих деревах, і не лише в Нобелі. Я жодного разу його не брав. Але мої знайомі кажуть, що смачний. Він не схожий на звичного гриба, де одна ніжка-одна шапка — а як суцільне суцвіття, наче кучерява капуста. Трюфелів у наших краях не бачив.
Найбільшого білого гриба знайшов торік — 1,6 кг! Насушили аж дві дечки. Кажуть, якщо гриб великий, то значить, червивий, старий. То я його розрізав і сфотографував, щоб народ бачив — чистесенький! А знайшов у рідному Спасівському лісі за Здолбуновом, по дорозі біля Мізоча.
Я люблю сам процес збирання. Мене часто запитують: а що ти з ними робиш? Трошки сушу, трошки мариную і ще чимало роздаю.
Викручувати чи зрізати гриб? Єдиної думки у грибників немає. Одні кажуть, що тільки зрізати, щоб зберегти грибницю. Інші — краще викручувати. Переважно так і роблять — викрутять гриб і місце одразу загрібають. Сама ж грибниця може тягнутися на кілометри.
Біля батьківської хати, там, де земля не переорюється, багато опеньок, хоч відрами збирай. В цьому році хотів сам розвести гриби біля берізок, міцелій підготував, пополивав. Може, наступного року буду мати свої!
Олена РАКС.
