У багатьох довідниках можна прочитати, що Рівне є культурним та освітнім центром Західної України. Очевидно, що ваги цим словам надають самі рівняни та добрі справи, які ними зроблені. Днями одній з таких справ виповнюється 15 років. Саме стільки в нашому місті існує Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука. Користуючись ювілейною нагодою, ми вирішили поспілкуватися із ректором освітнього закладу Анатолієм Дем’янчуком. Говорили і про минуле університету, і про сучасне та майбутнє.
— Пане Анатолію, вітаємо вас із ювілеєм! Адже п’ятнадцять років для будь-якого закладу — це вік. Хоча, здється, РЕГІ існував завжди. До речі, а як сталося, що люди вас називають «РЕГІ», а офіційна назва — «Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука»? — Дякую за вітання. Щодо назви… Знаєте, насправді від дня заснування 1 вересня 1993 року в нас було чотири назви. Починали як філія Міжнародної педагогічної академії, згодом заклад розвивався і прагнув самостійності, отож у 1994 Міністерство освіти України зареєструвало наш власний статут як приватного навчального закладу і назву «Рівненський економіко-гуманітарний інститут» (РЕГІ). А вже у 2004 році, після відповідного рішення трудового колективу та за згодою Міносвіти, ми здобули назву «Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука». Вже з таким іменем і потрапили до державного реєстру вищих навчальних закладів України. Втім, назва «РЕГІ» (неофіційно) за нами теж залишилася, що не дивно. Адже попри нові статутні назви, люди ще довго користуватимуться місткими визначеннями улюблених закладів: «водник», КПІ, «Могилянка» і РЕГІ… — Напевно, так. Скажіть, а які головні зміни чи здобутки ви б відзначили в історії університету? — Натхненник та засновник нашого університету академік Степан Дем’янчук колись наголошував, що для нас головним має бути студент і викладач. Це і є наше життєве кредо. Тому зі студентами ми працюємо не лише на заняттях, але й у позанавчальний час. Форми є різні — від відвідування у гуртожитках (тільки у власних університетських живе більш ніж тисяча студентів) до проведення, наприклад, традиційного концерту викладачів для студентів. А віднедавна у нас з’явився козацький осередок. У ньому нині понад 200 студентів і викладачів — і повірте, вони і самі не сумують, і мені не дають (посміхається)… — Тобто з розвагами в МЕГУ все гаразд? — І з навчанням також. Інакше бути не може. Бо не так багато приватних університетів можуть пишатися тим, що в них у штаті працює понад 130 кандидатів наук, доцентів і 23 доктори, професори. Їхній професійний рівень доводить хоча б той факт, що за 15 років викладачі університету захистили понад 40 дисертацій. Особливо тішить, коли захищаються наші випускники, які працюють у нас викладачами. До речі, саме такий викладацький та науковий потенціал дозволяє нам на рівних співпрацювати і з українськими колегами з провідних університетів, і з зарубіжними партнерами. — Багато їх у вас? — Тут головне не кількість, а якість співпраці. Загалом, упродовж 15 років, ми налагодили співпрацю із 16 зарубіжними університетами — переважно Європи, але є партнери і в США. Відтак наші науковці беруть участь у міжнародних науково-практичних конференціях, видають спільні наукові праці. Про рівень співпраці свідчить і такий факт: у вересні 2006 року на базі Краківської вищої школи було підписано Консорціум вищих навчальних закладів Польщі, Словаччини, України (МЕГУ) та Угорщини, метою діяльності якого є створення спільних навчальних планів, програм, підручників та посібників. Фактично, участь у Консорціумі є нашим реальним внеском у розбудову української вищої школи в контексті Болонської конвенції. До слова, крім участі наших науковців у закордонних програмах, ми намагаємося і студентам надати можливість навчатися за кордоном. Ще задовго до приєднання нашої держави до Болонської конвенції МЕГУ вперше в Україні ліцензував у Міністерстві освіти і науки України підготовку фахівців за освітніми програмами Інституту імені Яноша Кодолані (Угорщина). Отож нині наші студенти навчаються за спеціальностями: комунікація (медіа), іноземний туризм та готельне господарство, господарювання (управління корпорацією). Є вже й перші випускники цих програм, які влітку 2008 року отримали угорські дипломи про вищу освіту з додатком «Diploma Saplimenta», що визнаний в усіх країнах Європейського Союзу. І гадаю, що це не останній такий проект нашого університету. — Отож ці 15 років були у вас насиченими. Як святкуватимете? — Знову намагатимемося поєднати свято і роботу… — Тобто? — До нас завітають усі наші друзі та партнери — всього п’ятнадцять делегацій з України, Росії, Білорусі, Польщі, Угорщини, Словаччини, Бельгії, Німеччини, Фінляндії, США, Мексики… Звісно, проведемо великий вечір в обласному драмтеатрі. Але хочемо окремо обговорити проекти на майбутнє. Отож буде і конференція, присвячена проблемам та перспективам інтеграції України у світовий і, зокрема, європейський освітній процес. Водночас, плануємо підписати кілька нових угод про наукову та освітню співпрацю. Оскільки такого рівня події є явищем непересічним, то згоду на участь у них дали посли в Україні чотирьох держав — Угорщини, Польщі, Білорусі та Литви.
