За скоєння дорожньо-транспортної пригоди, в якій одна людина загинула і ще одна стала інвалідом 2 групи, винуватець, також визнаний інвалідом 3 групи, отримав умовний термін покарання. Щоправда, має відшкодувати потерпілим завдані збитки.
Про цю аварію ми уже розповідали ("РВ" за 1 грудня 2011 року). Нагадаємо, близько півночі 27 листопада 2011 року 21-річний Руслан, керуючи автомобілем Renault, їхав на великій швидкості вулицею Соборною. Біля перехрестя з вулицею Князя Острозького його авто винесло на смугу зустрічного руху, воно вдарилося об бордюр, зачепило кілька дерев та врізалося в електроопору. Одну з пасажирок, Юлю, яка сиділа на передньому пасажирському сидінні, відкинуло від авто метрів на 30, на таку ж віддаль вилетів в інший бік і двигун. Про те, що на спідометрі була зафіксована швидкість 120 км за годину, що освітлення було достатнім, а дорога — в хорошому стані, одразу сказав "РВ" тодішній начальник ВДАІ області Ярослав Ковальчук. Експертиза показала, що водій на той момент був тверезим. У результаті цієї аварії 21-річна пасажирка Олена, яка сиділа на задньому сидінні за місцем пасажира, загинула. Водій і ще дві пасажирки, подруги Олени Юля і Тетяна, опинилися в лікарні. Юля залишилася інвалідом. Вщент розбитий Renault ремонту не підлягає. Вирок Руслану, який надав суду довідку про те, що й він у результаті ДТП має 3 групу інвалідності, пролунав у березні цього року: чотири роки позбавлення волі зі звільненням від покарання з випробувальним терміном на два роки. Суд позбавив його посвідчення водія на два роки й зобов'язав виплатити матеріальні та моральні компенсації потерпілим. Прокуратура з цим вироком не погодилася як із надто м'яким і подала апеляцію; оскаржувала суму відшкодування моральних збитків і Юля. Утім, Апеляційний суд області цей вирок залишив без змін. Мама загиблої Олени Євгенія Джус не заявляла офіційних апеляцій, але теж вважає вирок несправедливим. — Мені як матері, яка через чиюсь необережність втратила дитину, хочеться запитати: а якби загинула чи була понівечена дитина того, хто уособлює правосуддя, чи був би тоді вирок такий же?.. Мене також вражає вороже ставлення до мене Руслана та його родини. Схоже, його найбільше зачепила втрата авто, а не загибель людини. У соцмережах він звинувачував в аварії лише дівчат, які сіли того вечора в його авто. Тетяна, яка спершу в міліції давала свідчення як потерпіла, на суді сказала, що нічого не пам'ятає і що претензій до Руслана не має. Після аварії Юля припинила спілкування і з Тетяною, і з Русланом. Хоча до того дівчата дружили, і з Русланом давно були знайомі. Того вечора він відвіз їх на автомобілі в парк відпочивати, а пізніше заїхав забрати. Летів на шаленій швидкості. Потім на суді казав, ніби колесо потрапило у вибоїну, тому його понесло на стовпи й дерева... Коли по Оленці було 40 днів, Руслан з матір'ю прийшли до нас спитати, яка сума нас влаштує. Порозуміння ми не знайшли. Мені боляче й образливо, що після цієї трагедії на мене деякі знайомі тепер тицяють пальцями, обговорюючи питання грошей. У мене таке відчуття, що жертва — це Руслан, а не ми, потерпілі.
