— Більше в міліцію ти мене здавати не будеш. Дивись-но, психушкою мені погрожує! — примовляв син, скидаючи тіло убитого батька у криницю. — А ти мовчи, бо й тобі те ж саме буде, і дітей твоїх порішу, — пригрозив коханій жінці, яку змусив пособляти у спровадженні власних батьків на той світ. Навіть сидячи у залі судового засідання у клітці, єдиний син подружжя Кузьмяків розповіді про розпрягання-запрягання кобили й про раціон її харчування приділив більше уваги, аніж смерті батьків. Його завжди дратувала сама лише згадка про них.
Невдатний син Свого єдиного сина Володимира Ольга Кузьмяк народила у 30 років. Дитина хворіла, у ранньому дитинстві одержала травму голови, а згодом постала потреба в лікуванні у психіатричній лікарні. У школі хлопець вчився вкрай погано, ледве дотягнув до 6 класу і покинув навчання. Оскільки радянська школа видати документ про 6-річну освіту не могла, то Кузьмякові зробили табель про закінчення 8 класів. Яке, зрештою, це мало значення для сільського хлопця, котрий з 14 років працював на колгоспній фермі. А проте одружився він досить рано і у 22-річному віці мав сина. Того ж року Кузьмяк уперше потрапив за грати. «Це дружина мене туди запроторила, — й досі нарікає Кузьмяк, — я з нею розлучився». Після першої судимості він стан періодично потрапляти в зону, то за хуліганство, то за крадіжку свиней, одночасно лікувався від алкоголізму та психічних розладів. Тим часом дружина одну за одною народила ще трьох дочок. Одначе Кузьмяк не надто ними проймався, після останнього звільнення пішов жити до іншої жінки, молодої вдови з чотирма дітьми.
Оцінили за роботящі руки — Як живеш, Наталю? — шепотів крізь грати у залі суду Кузьмяк. — А так, телицю здала, хотіла й корову продати, та люди не дали. Живемо у бабці, а хата закрита. Там зерно було, то тепер на мене кажуть, що я його вкрала, — зітхає, ковтаючи пігулки, Наталя. — Ти не бійся, кажи, як є, а там заміж виходь, — порадив колишній коханий. — Ні, — рішуче відрубала Наталя, — з мене досить, я маю четверо дітей, про них треба думати. Ще невідомо, як воно після суду буде... З Наталією Бурдою Кузьмяк прожив недовго, якихось три місяці. Зараз вона запевняє, що нічого не знала про минуле Володимира. Перший її чоловік пив, тому, певне, й діти трохи відстають у розвитку, а цей, каже, не пив, а те, що судимий, то таке, за свині ж сидів. «Я за ті поросята добре взяв, 300 рублів, — підтвердив підсудний, — чоботи собі купив, туфлі купив». Високих вимог до чоловіків у селі не ставлять, а вдови з дітьми — й поготів. З освітою та комунікабельні тут переваг не мають, жінки на зразок Наталі й слів таких не знають, їм аби роботящий був та не пив. Сама вона ніде, крім як по господарству, й не працювала, тож статус нового обранця її не бентежив. Кузьмяк знав, що в селі потрібно, одразу взявся по господарству допомагати, а невдовзі й жити з Новоукраїнки на Млинівщині до неї, у Брищі, перейшов. З батьками у Володимира стосунки не склалися. Хоч він і каже, що ніколи поганим словом батька не обізвав, однак ще до вбивства і батько, й мати не раз скаржилися до міліції на побої на погрози сина, щоправда, матір потім від усього відмовлялася, мовляв, немає про що говорити. Агресивне ставлення Кузьмяка до батьків підтвердила й судово-психіатрична експертиза: при згадці про них він стає злобний, дратівливий, нецензурно лається. Але психічна патологія у цього чоловіка неглибока, тобто він міг усвідомлювати свої дії у момент їх скоєння.
Труп батька скинув у криницю, а матір закопав у лісі 24 січня Кузьмяк з Наталею поїхали бричкою в ліс заготовляти дрова. Ламаючи березу, несподівано зустріли в лісі батька, вирішили йому допомогти, ще й відвезли дрова у його хлів, а потім поїхали до Наталі по молоко, щоб батько випив і матері літр передати. Удвох сіли вечеряти. «Горілки у домі не було, ми лише хліб та сало їли, компот з вишень відкрили, — розповів на суді Кузьмяк, — і тут я запитав, нащо він на Михайла, у день свого народження, міліцію до мене викликав, ще й погрожував здати на рік на лікування. А він знаєте, що сказав? Що здавав і здавати буде». Розлючений син схопив мотузку, накинув її петлею на шию батькові і став душити. Тепер, на суді, він каже, що Наталя при цьому присутня не була і що він усе зробив сам: задушив, кинув труп на підводу, відвіз до закинутої криниці, скинув — і все. Одначе Наталя зізналася, що вона дещо бачила і що він, погрожуючи убивством, примусив її пособляти, а потім вони разом поїхали до матері Кузьмяка. «Чому її задушив? Бо вона така сама», — каже син. Тіло матері Кузьмяк привіз до старої ферми у Брищах, там розпріг коня, дав йому їсти. Далі вони не поїхали, кобила впала на ноги, і Кузьмяк пошкодував тварину. Труп відніс до лісу, пішла з ним і Наталія. Спробувавши підпалити сірником свій вантаж, Володимир побачив, що він не займається, вирив лопатою яму і закопав. Згодом він вказував на кілька місць, але тіло знайти не вдавалося. Його відкопали там, де показала Бурда. Прокуратура погодилася не притягувати Наталію до відповідальності, а Кузьмякові, крім умисного вбивства, інкримінували погрозу убивством. Ці статті передбачають покарання у вигляді позбавлення волі від 10 до 15 років або довічне ув’язнення. Підтримувати обвинувачення у суді проти цього чоловіка прийшло аж два прокурори. Для 44-річного чотири рази судимого Кузьмяка у в’язниці немає ніякої новизни, він сам себе називає «зонщиком» і переконує, що у тюрмі в нього завжди з усіма були хороші стосунки, працював він на кухні, помічником кухаря. Його не бентежать ні грати, ні колючий дріт, термін, напевне, також. Не бентежить його і скоєне. «За що, — каже він, — батько здавав мене у міліцію, та ще у таке свято? Я ж по господарству завжди допомагав...»
