Рівенський драматичний театр, схоже, доекспериментувався. Нова прем’єра — вистава «Жінка з минулого» у постановці режисера «Берестечка» Олександра Дзекуна викликала після свого першого показу однозначну реакцію — шок. У когось цей стан потім змінився на захоплення, а в когось — на відверте розчарування і роздратування. Байдужим новий проект театру, очевидно, нікого не залишив.
Попередня робота Олександра Дзекуна про Богдана Хмельницького у депресії була високо оцінена — захопливі відгуки та рецензії, висунення на Шевченківську премію тощо. Тому й не дивно, що адміністрація театру вирішила продовжити співпрацю з народним артистом Росії Дзекуном. П’єсу сучасного німецького драматурга Роланда Шиммельпфеніга «Жінка з минулих часів» режисер назвав найкращим твором, який він читав за останні років п’ятнадцять, а тому рівенський театр без вагань почав домовлятися з автором про право на постановку. Коштувало воно небагато — 300 євро (початковий внесок) плюс шість відсотків від касового збору з кожного показу. Але економити все одно не стали — масштабні декорації у вигляді чотириметрових залізних воріт посередині, дорогої банерної тканини в античному стилі (перед прем’єрою режисер порівнював її з «Медеєю») по всьому периметру сцени грошей трохи «потягнули». Не можна забувати й про гонорар режисеру, котрий, очевидно, мало не попросить. У результаті вийшов бюджет близько 60 тисяч гривень — на сорок тисяч менше, ніж у «Берестечка». Щоб «відбити» такі чималенькі як для провінційного театру гроші, треба було ставити щось, що приверне увагу публіки й здобуде популярність. Мабуть, постановник так не вважав. Дзекун, роботи якого театральні знавці називають «вищим пілотажем», вирішив від свого не відступати й знову створити щось грандіозне. Так воно й сталося — вистава вийшла максимально одіозною й неординарною, насиченою філософією та символізмом. Але питання «а чи цікава вона буде рівенському глядачу?» залишилось відкритим. Сюжет п’єси нібито простий: у домі Франка (народний артист Володимир Сніжний) та його дружини Клаудії (заслужена артистка Марина Яриш) з’являється таємнича жінка Ромі (народна артистка Ніна Ніколаєва), з якою у Франка 30 років тому був бурхливий роман. Ромі заявляє, що до сих пір кохає свого обранця і хоче з ним бути. Далі — все як у тумані. Глядач ледве встигає розуміти перебіг сюжету, дія часто переривається речитативним співом Станіслава Лозовського (Анді, сина господарів будинку) й Тіни (дівчини Анді — актриса Ніна Годунок, яка себе представляє як Ніна Ніколаєва). А ще — грюкотом у двері, танцями інших учасників вистави, жахливим галасом, обертанням сцени тощо. Символізму у виставі багато, у більшості випадків він незрозумілий і наче відірваний від головного — основної історії. Герої — показово малореальні. Ромі справляє враження жінки, яка втекла з божевільні, Франк — начебто теж не надто здоровий психічно, Анді — жорстокий наркоман, який заради розваги зваблює немолоду Ромі, забувши про Тіну, якій зізнавався у вічному коханні. Завершується дійство так само загадково — самогубством Анді, хоча що стало цьому причиною — публіка не вловлює. Описати все неможливо, адже вистава триває дві з половиною години. Публіка одностайна — враження «Жінка з минулого» справляє гнітюче й депресивне. І малозрозуміле, адже сказати одразу, чи сподобалось побачене, теж нелегко. Проте скільки б директор театру з режисером не говорили про художню цінність нової постановки, можна лише зробити припущення — її вік на рівенській сцені буде недовгим.
