Футбольний матч двох жіночих команд зібрав на столичному стадіоні імені Лобановського більше глядачів, ніж усі матчі минулого сезону, проведені на цій же арені учасником прем'єр-ліги під назвою "Олімпік", Донецьк.
Уже четвертий рік згадана футбольна субстанція проводить збори й тренування, виступає в найвищому дивізіоні чемпіонату, укладає з футболістами і тренерами контракти та платить їм зарплатню. Одна проблема — на матчі "Олімпіка" практично ніхто не ходить. Власне, для цієї та решти команд прем'єр-ліги жодних проблем немає — їм і так добре. А коли хтось подібний до мене про це заговорить — можна послатися на війну, на те, що "зрители остались в Донецке".
А що ж тоді зібрало на стадіоні понад 15 тис. глядачів матчу жіночих команд, які вони бачили, мабуть, уперше та востаннє? На фінал жіночої Ліги чемпіонів людей привели її організатори — професійні футбольні менеджери Європейського футбольного союзу УЄФА. Усе, за що беруться ці люди, щороку приносить щораз більше грошей і привертає увагу все більшої аудиторії. І це нормально — інакше їх замінили б іншими. Якби менеджери УЄФА проводили наш футбольний чемпіонат, трибуни були б заповнені завжди.
Чому? Тому що в Лізі чемпіонів учасники виконують вимоги УЄФА. У нас навпаки — прем'єр-ліга виконує вимоги учасників, які цю "лігу" фінансують. Скажу більше — якби УЄФА організувало в Києві футбольний матч серед верблюдів, глядачів було б все одно більше, ніж на іграх "Олімпіка" та йому подібних. На жаль, УЄФА не щороку проводить матчі в Україні. Тож залишається милуватися порожніми стадіонами на зустрічах вітчизняних футболістів і думати про жінок. У футбольному сенсі теж.
