Олександра – санітарний інструктор медпункту, сержант. До війни працювала в місцевій поліклініці на Рівненщині.
Війна застала жінку на роботі, а коли їй зателефонували з військкомату, рішення прийняла одразу – піде на службу. Каже, що в перші дні всі йшли воювати, тому особливо думати не було коли. Хотілося зупинити агресора.
Родину поставила перед фактом. Чоловік із донькою чекають її вдома, повідомляє Командування Об'єднаних Сил ЗС України.
На війні жінка вже більше року. Каже, що спочатку було страшно, а потім звикла. Пройшла навчання з тактичної медицини, що проводили шведи. Як стверджує Олександра, цивільна й тактична медицина – це зовсім різні речі. Навчили всьому: накладання турнікетів, пов’язок, першій допомозі при кровотечах. Це для неї, досвідченої, зовсім новий досвід, нова практика.
«Зараз дуже складно щось планувати, бо живемо сьогоднішнім днем. Думаю, що все в нас буде добре, сподіваємося на перемогу. Треба вірити, надіятися. Надія вмирає останньою», – переконана Олександра.
