У зв’язку з подорожчанням окремих сортів хліба у півтора раза вітчизняна преса і телебачення знову заскиглили про «знедолених», яким тепер слід посилено допомагати. Бо з голоду вже помирають без хліба за гривню двадцять. Сповнений глибокого співчуття, почав шукати тих знедолених навколо себе, щоб полегшити, чим можу, їхню долю. Шукаю і не знаходжу. Мають же вони десь бути? Десь існують, бо пишуть і говорять про них.
У зв’язку з подорожчанням окремих сортів хліба у півтора раза вітчизняна преса і телебачення знову заскиглили про «знедолених», яким тепер слід посилено допомагати. Бо з голоду вже помирають без хліба за гривню двадцять. Сповнений глибокого співчуття, почав шукати тих знедолених навколо себе, щоб полегшити, чим можу, їхню долю. Шукаю і не знаходжу. Мають же вони десь бути? Десь існують, бо пишуть і говорять про них. Бо хто такий знедолений? Саме слово звучить так, що це має бути людина, в якої якась зла і нехороша сила забрала його щасливу долю. Де ж та сила, звідки прийшла? Ніби війни наше покоління не знало, так само землетрусів, ураганів, посух, штучних голодоморів, нашесть сарани і тому подібного. Нікого не саджали масово до в’язниць і не везли до північних районів сусідньої тепер держави. Кожен міг одержати освіту, працювати, заробляючи собі на життя. І тут раптом знедолені знайшлися. Причому не один-два, а маси, просто таки мільйони цих знедолених десь навколо блукають. Не подумайте, я не сліпий, я добре бачу тих, хто по смітниках шукає поживи зранку. Знаю я цих знедолених. Один разом зі мною у школі вчився, друга із сусіднього двору, разом на танці ходили, а цього не пригадаю, занадто лице спотворене. Всі ці «знедолені» банально спилися. Це їм я маю допомагати? Я їх не знедолював, вони самі. Чую, як вже тикають мені в очі пенсіонерами, які вимушені йти торгувати на базар, бо пенсія маленька. А де ваші дітки, шановні пенсіонери? Чому вони вам не допомагають? Чому вони поневіряються десь по світу або лежать п’яні, гуляючи на вами ж зароблені копійки? То, може, ви самі себе знедолили, виховавши, точніше, не виховавши своїх дітей, які повиганяли вас на вулицю? Хто ще? Безквартирні прапорщики у відставці? А хто вам заважав йти працювати, а не сидіти з товстою мордою на купі солдатських онуч до сорока п’яти років? Та у вас ще здоров’я вагон! Не соромно скиглити? А держслужбовці наші нинішні? Якщо так вам несолодко, то чому ви за свої посади так тримаєтесь і через суд на них поновлюєтесь? Бо добре бути держслужбовцем і допомагати знедоленим. По телевізору казали, що в одній з областей талони хлібні випустили на тридцять чи п’ятдесят копійок для знедолених. Щоб додати їм на хліб. Аж сотні тисяч цих знедолених. А тепер киньте пальчиками по калькулятору і порахуйте, а на яку суму виписали тих талонів, хто їх розподіляє і одержує. І вийде, що витрати на цю справу будуть вищими, ніж допомога. А той, хто видаватиме талони, добре нагріється на сотнях тисяч папірців, за якими далеко не всі «знедолені» прийдуть. Буде як із житловими субсидіями, коли «знедолена» бабця не платить за квартиру, в якій живуть її товсті діти, які на «мерседесах» їздять у службу зайнятості. Допомогу по безробіттю одержувати. То що ж таки може допомогти нам у ліквідації класу знедолених? Ліквідації в хорошому сенсі. Напевно, нормальний людський сором, коли людина не здатна прикидатися голодною, щойно закусивши соточку сальцем. Тому немає нам порятунку. Ще не скоро ми будемо настільки горді, щоб не обманювати державу, прикидаючись бідними. Коли я бачу в телевізорі товсту пику, яка не влазить в екран, говорячи, як їй буде погано після подорожчання хліба, починаю здогадуватись. Не знедолені ми, а знесоромлені. Не долю у нас забрали, а відчуття сорому, яке передбачає невміння брехати. Побрехуємо трохи, крадемо потихеньку, скаржимось на погану долю. Кожен по-своєму: хто відкладаючи копієчку і прикуповуючи земельку та хатинки, а хто просто пропиваючи все, що пропивається. Хіба не знедолені?
