Успішний в минулому бізнесмен нині у 144-му центрі Сил спеціальних операцій очолює взвод виведення та евакуації
Коли група українських бійців застрягла на острові посеред Дніпра, а лід ще не витримував ваги людей, бійці Сил спеціальних операцій знайшли нестандартне рішення – пробити лід за допомогою дронів та мінометів. Час ішов на години.
Це лише один із тисяч бойових епізодів сержанта Андрія «Нельсона» – киянина, який ще за шість років до повномасштабного вторгнення почав готуватися до великої війни. Став до лав громадської організації «Український легіон», вчився військовій справі, згодом – вчив інших. І вранці 24 лютого 2022 року чітко знав свої дії.
– Мали попередню домовленість з ССО, що в разі повномасштабного наступу підрозділ «легіону» в повному складі заходить на службу. Перші завдання у лютому-березні виконували на Київщині та Чернігівщині. Використовували особисту зброю, автівки. Збирали інформацію про розташування ворога, спілкувалися з місцевим населенням. Розбивалися на групи та фіксували пересування військ. Ми вже тоді мали досвід керування БПЛА, що дозволяло точно передавати координати для артилерії.
– Ви прийшли у військо цивільною людиною. Як після цього змінилося ваше життя?
– Я в своєму вже не юному віці опанував багато навичок, познайомився з цікавими людьми. Чимало хлопців з якими тоді прийшов у військо, нині є ротними, командирами загонів, заступниками начальника штабу… Більшість пішли вгору не через бажання зробити кар’єру в армії. В них і на цивілці все непогано складалося. Я, наприклад, був власником фірми з виготовлення та встановлення меблів. У перший рік війни вона ще якось працювала, а потім довелося обирати – бізнес чи армія. На два напрямки фізично не вистачало. Так само мої побратими пішли воювати виключно через любов до своєї землі та бажання відновити справедливість.
– Після звільнення Київщини та Чернігівщини в суспільстві панувала ейфорія. Чи відчували її військові?
– Була втома і бажання помсти. Після вчинених злочинів в Бучі, Гостомелі, Бородянці зрозуміли, що ця війна надовго. Швидких рішень вже немає. Але звільнити столичний регіон було стратегічно важливо, і внесок ССО був значним. Далі пройшли двомісячне навчання «рейнджерів» за кордоном, з іноземними інструкторами. Провели злагодження підрозділу, підтягнути фізо та стрільбу, набули навичок CQB. Це бій у тісному просторі – штурм приміщень, робота в будівлях, коридорах, підвалах, на сходових клітинах. Такого досвіду на той час в нас не було.
– Пам’ятаєте перші бойові завдання після повернення в Україну?
– Майже рік провели на Херсонщині. Сам Херсон був звільнений – тривала боротьба за острови. Не мали досвіду роботи на катерах, тож на острови групу доставляли суміжні підрозділи, а ми займалися своєю роботою – зачисткою, пошуком цілей та наведенням артилерії. Згодом отримали власні човни і логістику почали здійснювати самостійно.
– Певно, ваш позивний «Нельсон» на честь британського флотоводця Гораціо Нельсона?
– А ось і не вгадали! У мене був інший позивний, але в переписці в одному з месенджерів випадково підписали «Нельсоном». Так і причепилося.
– Бої за острови на Дніпрі – дуже специфічна частина війни. У чому її найбільша складність?
– Психологічний момент: в разі невдалих дій вийти з острова майже нереально. Згадую наше завдання на острові розміром шість на один кілометр. Така собі довга кишка. Переправлялися вночі, закріплювалися, накопичували боєприпаси. Потім по черзі заходять групи і починають «чистити» острів. За кожну ділянку велися жорсткі бої, бо, скажу так, хто контролюватиме острови – за тим буде прохід по Дніпру. Наша група успішно з завданнями впоралася, я був у ній старшим човнарем. Відповідав за справність та надійність човнів, розробляв плани переміщення та евакуації. На початку острови контролювали росіяни, потім звідти ми їх вибили.
Чимало моментів треба було враховувати. Перед одним із зимових виходів провели розрахунок температур. Місцеві мешканці надали інформацію, коли замерзає вода в руслі та в протоках. У нас на острові застрягла група, яку терміново мали евакуювати. Через промоїни від течії товщини льоду, щоб пішки перейти, було недостатньо. Запустивши дрон знайшли шлях із підмитим льодом, за допомогою скидів з БПЛА та мінометів пробили місця з товстим льодом. Така ідея народилася у командира частини і ми, оцінивши обстановку, її реалізували. Адже насувалися морози і вивести групу на човні мали цього ж дня.
– Винахідливість завжди вирізняла українських воїнів. Зараз ви працюєте на суші?
– Я командир взводу виведення та евакуації у 144 центрі ССО. Займаємося доставкою особового складу до місць виконання завдань, логістикою харчів, боєприпасів та всього іншого, що потрібно хлопцям. Ми є частиною бойового підрозділу та виконуємо бойові завдання. Маємо броньовані HMMWV, звичайні позашляховики, баггі, квадроцикли. Вже по місцю вирішуємо, який транспорт краще використовувати. Також працюємо з наземними роботизованими комплексами, неодноразово на них евакуйовували поранених.
– Чи було завдання, яке запам’яталося найбільше, або було особливо ризикованим?
– Зазвичай нашою метою є інфільтрація та ексфільтрація бойових груп. Інколи це відбувається до лінії зіткнення, інколи на ній, а буває і на ворожій території. Тобто ситуації дуже різні. В Покровську мали витягнути хлопців з промзони. В ній більше десятка будівель, і тільки в одній з них – наші. Всі інші – під контролем ворога. Ризикнули поїхати на двох HMMWV з кулеметниками. Завданням було увірватися на територію, вогнем притиснути противника, не давши йому висунутися з будівель, і забрати хлопців. Розрахували операцію до дрібниць. Кожен знав свою роль і навіть у випадках, якщо щось піде не за планом. Врешті, завдання виконали без втрат, навіть без поранених.
Інші історії? Можливо, це більше питання до хлопців з груп. А робота водія скоріш рутинна і чітко продумана. Намагаєшся працювати так, щоб цікавих історій не виникало (сміється). Бійці мають бути на 100% впевнені – логістика не підведе. За це в них взагалі не має боліти голова. За весь час служби в нас не було жодного випадку, щоб не прибули вчасно, щось не довезли. Чи, не дай Боже, щоб ми своїх десь покинули.
– Як командири відзначили вашу роботу?
– Найбільшою нагородою є повернути хлопців живими. Все інше – потім. Інколи треба йти на ризиковані дії і рятувати життя. У нас сміялися, коли росіяни на баггі ганяють. Але є ситуації, коли саме цей транспорт якнайкраще підходить. Наприклад, на Сумському напрямку в лісах окрім баггі та квадроциклів нічого не проїде. Постає вибір: або групі йти 25-30 кілометрів пішки, або везти їх на баггі. Росіяни вчаться у нас, ми – у них. Війна змінюється постійно, якщо чотири роки тому боєць з дроном був мегакрутим, його всі підрозділи хотіли до себе забрати, то зараз дрон – основний засіб ведення війни.
– Чим служба в ССО відрізняється від інших підрозділів ЗСУ?
– Буду казати лише про ССО, де триває п’ятий рік моєї служби. Тут все дуже чітко сплановано. Наприклад, на крайній бойовій ротації ми чотири місяці виконували бойові завдання. Загалом, буває довше, а буває і коротше. Але потім повертаємося в пункт постійної дислокації та близько двох місяців відпочиваємо, відновлюємося і проводимо навчання. Якщо ти не тягнеш – система тебе просто не прийме. Начальник штабу, командир загону, сержантський склад… У ССО немає випадкових людей. Бойова робота покладена на групи, кожен із членів якої має право на свою думку при плануванні операції. Люди з гарною освітою, досвідом та мотивацією, які мають шалене бажання нищити ворога. У нас немає людей, які, скажімо так, прийшли відсидітись, чи отримати якісь блага. Всі розуміють – ми одна родина, недарма нас називають зграєю. І якщо потрапиш в халепу, про тебе не забудуть і зроблять майже неможливе, щоб врятувати.
– Чи часто на війні все вирішують хвилини?
– Згадую Херсонщину, де мали екстрено провести спецоперацію. Через велику кількість дронів переміщення човнів на острова проводилося виключно вночі. Мали двох поранених бійців, потрібна була термінова евакуація. В одного з них проникаюче поранення в живіт, лік йшов на години, якщо не на хвилини. Я з побратимом знаходився на одному з пунктів поблизу Дніпра, питаю його: «Їдемо рятувати?». Звісно, почув схвальну відповідь. П’ять хвилин на збори, ще стільки ж – дістатися до берега, де був схований човен. По рації передав командиру, щоб через 15 хвилин чекали нас та були готові до евакуації. Йшли не тихо, як зазвичай, а швидко та нахабно, і ворог не очікував такої зухвалості. Врешті все зробили, а лікарі згодом сказали: ще п’ять-десять хвилин – і врятувати його було б уже неможливо. Нині хлопець відновився і продовжує службу в суміжному загоні. Ця евакуація запам’яталася саме швидкістю проведення.
– В автопарку взводу є «трофейний» транспорт чи озброєння?
– Зазвичай ми знищуємо ворожу техніку в бою. Але в нас є деякі зразки трофейної техніки, зокрема, МТЛБ. Але зараз основний акцент ворог робить на просочуванні крізь ЛБЗ малими групами, тому техніку затрофеїти складно. Біля Покровська взяли полонених, з їхніх слів до визначеної позиції доходить 1 боєць з 50. Так вони проводять накопичення і подальше захоплення наших територій. Втрати колосальні, всі посадки завалені трупами, а вони все одно лізуть.
– Що ще цікавого розповідав ворожій «десант»?
– Майже у всіх були при собі гроші та банківські картки. Спершу здивувався, нащо вони в бою потрібні? Виявилось – не довіряють один одному та бояться залишати в тилу.
– Як відбувається відбір особового складу до вашого підрозділу, чи є відкриті вакансії?
– Рекрутинг проводимо постійно, бо завдань багато, і ротацію ніхто не відміняв. Безпосередньо склад мого взводу – це водії. Віком від 21 до 52 років. Якщо людина фізично не може виконувати роботу, для нього маю підібрати іншу. До складу бойових груп тебе не візьмуть, але бути водієм чи механіком можна і в 40, і в 45, і в 50 років. Було б бажання! Цінуємо розумних та ініціативних. Щоб не розгубився, коли швидко треба приймати рішення. Наші водії, наприклад, сконструювали пристрій, який дозволяє одному баггі евакуювати інший з двома відірваними колесами на одній вісі. Ніби не ракету космічну винайшли, але він врятував нам не один транспортний засіб.
Іноді запитують, куди краще йти служити? Кажу лише зі свого досвіду: у війську головне – колектив. Якщо поруч надійні люди, воювати набагато легше. Раджу не чекати примусової мобілізації, а самому обирати підрозділ. Поговорити з людьми, дізнатися, де ти справді можеш бути корисним. Безпосередньо мені потрібні водії, сусіднім підрозділам – оператори БПЛА, логісти, кухарі, програмісти.
Хочеш служити в 144-му центрі Сил спеціальних операцій? Перелік вакансій та все про умови служби – на ресурсах «ССО Рекрутинг»:
Телефон: 0800357174
