Про хороброго земляка, який попри все пережите продовжує боронити країну, розповіли у Костопільській міській раді:
– 24-річний Антон Кіптель на службі у війську – уже шостий рік. Підписав контракт із ЗСУ, щойно виповнилося 19. За кілька місяців мав статус учасника бойових дій, а потім почалася повномасштабна війна. Антон пройшов Бахмут та Курдюмівку, брав участь у Харківському контрнаступі. На власні очі, а не в кіно, побачив, що таке постапокаліпсис, коли від села за дві години залишилися лише вирви та уламки знищених будівель. Він дивом вижив. Одержав багато контузій, через які визнаний обмежено придатним, та продовжує службу у підрозділі безпілотних систем.
У травні 2021 року Антону виповнилося 19. Він підписав 3-річний контракт із ЗСУ і ще до закінчення того самого травня поїхав на військовий полігон проходити курс молодого бійця. Мама хлопця до його рішення поставилася спокійно, а от батько про це не знав і був заскочений зненацька. Коли дізнався про контракт, мусив прийняти рішення сина, як є. Після чотирьох місяців у зоні проведення Операції об’єднаних сил (вона тоді мала таку назву) в районі міста Попасна на Луганщині одержав статус учасника бойових дій. Служив тоді у 30 механізованій бригаді на посаді водія електрика, насправді забезпечував зв’язок.
Велика війна застала молодого воїна у Звягелі на Житомирщині. Вони швидко сформувалися і виїхали на Бахмут. Спочатку була Бахмутська траса, тримали центральний блокпост у Бахмуті. Три місяці провели в окопах безвиїзно.
«Було дуже важко. Дронів тоді ще не було, хлопці все підвозили, що треб, та були моменти, коли ми опинялися у «кліщах». Постачання не було, і нам доводилося у загиблих брати воду та пайки. Однак нам пощастило, нас поміняли. Я вийшов без поранень, але мав контузії», – розповів Антон Кіптель.
Кілька тижнів після відведення військовослужбовці на Чернігівщині відпочивали, дехто мав змогу поїхати у відпустку. Тим часом підрозділ набрав людей і вирушив в село Курдюмівка, поміняти 28-му бригаду.
«Ми мали спочатку закріпитися, зв’язок поставити і піхоту чекати. Під час переміщення автомобіль наших розвідників підірвався на міні, машину розірвало, усі загинули. Ми їхали за ними. У нашій машині вирвало мотор, мене викинуло на узбіччя, я знепритомнів. Коли отямився, дізнався, що побратими отримали важкі травми та, на щастя, не вибухнули газові балони у нашій машині, тоді і ми усі загинули б. Я на кілька днів потрапив в госпіталь, знову з контузією, звідти – на Курдюмівку», – пригадує Антон.
У Курдюмівці зв’язківців не вистачало, роботи багато було. Довелося швидко освоїти всі види озброєння, яке лиш було, та всі види транспортних засобів. Там провели усе літо 2022-го. Зі своєї позиції на вежі мобільного зв’язку в хату в селі заїжджав лише кілька разів, щоб забрати нові радіостанції, залишити старі речі і помитися.
«Ми тримали оборону, щоб не було ворожого просування. Наша бригада протистояла тоді вагнерівцям, добре забезпеченим найманцям. Ті, які потрапляли до нас у полон, спокійно казали одне і те ж: воювали за гроші, до всього іншого байдуже», – розповів військовослужбовець.
Завданням Антона Кіптеля було забезпечували зв’язок. Удвох зі старшим побратимом, якого називали Йосиповичем, працювали на вежі мобільного зв’язку, частина обладнання була на вежі, частина – у будці під нею. Так тримали зв’язок ще з трьома бригадами, які були на цьому напрямку.
«Наша вежа ворогу була, наче кістка в горлі, у них ніяк не виходило перебити нам зв’язок зі своїми та з іншими бригадами через неї. У вежу за тиждень було 280 прильотів, і все – мимо, то в поле, то в яр, то в бетонний паркан. Вони били усім, чим можна, вежу рятував старий бетонний паркан, він прийняв дуже багато прильотів. Тоді, улітку 2022-го, я вперше побачив мавіка. Саме була атака, ми побігли в яр і сиділи там, по коліна в багнюці. Йосипович перший почув дивне дзижчання, якого раніше не було: метрів за півтора від нас на траві «зависло» щось, і не давало нам вилізти звідти. Через годину він полетів, і ми вийшли. Коли ворог зрозумів, що не може поцілити у вежу, почався дуже жорсткий штурм. Ми сиділи і бачили, як за дві години села Курдюмівка не стало. Від 2-поверхової будівлі залізничного вокзалу залишилися уламки, навіть залізничні рейки були перебиті. Стовпи попадали. Наші хлопці були на центральному вузлу зв’язку в селі, перший приліт міни був у цей будинок, потім у підвал, його засипало. Біля нас КАБ упав – стер три хати. За годину я нарахував 15 ракет по селу, це лише ракет, а вони люто били усім. Так села й не стало. Ми були на вежі, усе летіло через неї, а вона далі собі стояла. Після цього апокаліпсису ми спустилися, намагалися вийти на зв’язок, бо він був втрачений, але ніде нікого не було, ні живих, ні мертвих. Я нарешті збагнув, чому ніхто на зв’язок не виходить: усе довкола було всуціль у ямах та уламках, як тут міг бути зв’язок? Коли ми нарешті знайшли своїх, вони були дуже здивовані і запитували, чи вежа ще стоїть і як ми живі залишилися. Згортайтеся, кажуть, мерщій, і їдьмо звідси, тут вже нічого немає. Ми швидко склали обладнання з вежі, воно все вціліло, і поїхали. Побратим на машині встиг швидко все забрати», – розповів Антон.
Після цього апокаліпсису підрозділ Антона мав нетривалий перепочинок. Потім був Харківський контрнаступ, а потім – останній бойовий виїзд в районі села Костянтинівка на Донеччині. 31 грудня 2022 року солдат Антон Кіптель одержав повідомлення про переведення в тил за станом здоров’я. Мав 9 зафіксованих контузій, а насправді, каже, їх було більше, додалися й інші проблеми зі здоров’ям. Комбат спокійно сприйняв переведення. Далі Антон служив у Сарнах в логістичному підрозділі іншої бригади. Потім був 95-ий окремий батальйон зв’язку, де забезпечував тиловий зв’язок та працював з документами.
Улітку 2024-го, перед початком Курської операції, командир приніс список тих, хто їде на Курськ, і сказав, що ці люди будуть переведені в іншу бригаду. Антон на цей момент був зарахований на навчання на офіцера, його документи були уже в Житомирі. Проте через пів року навчання за висновком ВЛК він змушений був забрати документи: через наслідки контузій не пройшов фізичну підготовку і був визнаний обмежено придатним.
Зараз молодший сержант Кіптель служить у 155-ій механізованій бригаді на посаді командира відділення БПЛА. Його підлеглі, молоді контрактники, проходять навчання на пілотів БПЛА. Вони самі прийшли, куди хотіли, вмотивовані, з такими легко працювати. Невдовзі Антон матиме свій екіпаж і вирушить з ним на заданий напрямок.
